Перекладач. «Миттєвою жилою» аро називають яремну вену, прокол якої спричиняє швидку смерть.
Ленкорт кинувся до стіни, тягнучи за собою дружину. Чарівниця крутнулася на підлозі, підставила вартовому підніжку, і той упав ницьма.
Три. Чаклунка вже стояла на правій нозі, а лівою так ударила вартового, що його спроби піднятися на цьому й закінчились. Один з дружинників налетів на мене, намагаючись рубонути збоку, – низька стеля не давала розмахнутися. Я зупинив його клинок кинджалом і вдарив самого в груди. Ленкорт засунув засув на дверях комори. Розумник: без бою восьмого противника вивів з ладу! Шарль одним стрибком здолав відстань між двома столиками на помості, тримаючи в правій руці тесак, лівою підхопивши табуретку. Ватажок гадав, що хлопець буде її замість щита вживати, але…
Чотири! Шарль зробив навпаки – відвів клинок клинком, а вдарив табуретом.
І ніжкою додав, що в руці залишилася. Двоє, які залишилися, знали те, про що я тільки здогадувався: той, хто напав на мене, – мізинець, у нього кольчуга під шкіряним панциром.
Арфіаль. У його народу п'ятична система лічби, назви пальців і порядкових числівників збігаються. У військовій справі «мізинець», або, що те ж саме, – «номер перший», – командир п'ятірки.
…Тому коли вістря меча мого вийшло в нього зі спини, то вони стали стовпом, а лиця прийняли колір риб'ячого черева. Чаклунка буквально злетіла на поміст зі мною поруч, в руці кинджал, – де тільки раніше ховала?
– За таку зухвалість, – промовив старший з двох, – владика знайде вас і на острові.
– Це коли ще буде, – посміхнувся Шарль. – А от якщо зараз не віддасте мечів по-хорошому, то я їх сам відберу, а спершу відірву ось йому, – копнув ногою ватажка, – те, що в людей головою називається. А вас залишу пояснювати владиці, як синка вберегти не зуміли.
Щодо синка – правильна здогадка. І, думаю, найбільше їх вразила впевненість Шарля, що він і сам із ними двома впорається.
– Ленкорте, в'яжи їх власними поясами.
– Не потрібно, – чарівниця голос подала, – давайте їх поодинці.
Все правильно: я й забув, що чаклунки присипляти можуть. Щоправда, цій важче далося, ніж Меллі, набагато важче, але вправилася. Закінчивши поратися, витерла піт із чола й повернулася до мене:
– Ну, і як будеш виплутуватися?
Вона давно вже перетворилася: немає старої, немає лахміття, а є жінка середніх років, красива – хоч мені й не до смаку, – у дорожньому вбранні – правда, брудному, але загалом непоганому. Волосся не сиве – каштанове.
Я послав Ленкорта з Ніртою віднести трофейну зброю в наші човни, подумки ще раз усе перевірив… Добре б, звичайно, чарівної допомоги попросити, але, по-моєму, якщо попросити в лоб, то вона відмовить.
– Зараз ми підемо вгору за течією.
– Назустріч гонитві?
Я зітхнув: не люблю зрозуміле пояснювати.
– Вниз не можна: бойові байдаки наздоженуть. У них швидкість куди більша за нашу. Підемо вгору, виберемо заплаву, самі з очеретиною в роті сядемо у воду. Потім ночами в глиб країни, а там уже пошукаємо іншу дорогу.
Чаклунка примружилася.
– Поховав би ти так своїх жінок: не витримають вони вдень у воді сидіти, а ночами плисти. Але все одно – голова в тебе не порожня. Давайте все в човен, я наздожену.
Біля самих дверей я озирнувся. Нишком, непомітно. І краєчком ока побачив: чарівниця водила очима по стінці, ніби читала написи.
Як тільки човни відчалили, чаклунка спритно зачепила багром човен Ленкорта і… І річка Херт (Лівий Херт, якщо бути точним) перетворилася на широкий потік і повільно котиться по широкому степу.
Я різко озирнувся: Нірта схопилася була на ноги, але Ленкорт її обійняв і посадив на місце. Щоправда, сам учепився в ефес меча, аж пальці побіліли.
– Саме задоволення – працювати в світах, де по справжньому в чаклунство вірять. В отерської дами була б непритомність або розрив серця. А горець би на мене з мечем…
Я здивувався:
– В Отері начеб теж у магію вірять.
– Я сказала «по-справжньому». Коли про відьом дітям казки розповідають, це вже не та віра. Всі на берег, ноги розім'яти! Крім тебе, звичайно. Нам поговорити треба.
Поки виконували наказ і хлопці прив'язували човна до чагарників, чарівниця влаштувалася зручніше і стала мене розглядати – аж ніяково.
– Дружка твого я зрозуміла відразу: сама двох таких зробила. Так… не ставиш ніяких питань – значить, знаєш, хто з тобою ще.
Ногу за ногу заклала, ніби я не чоловік зовсім.
Арфіаль. Та ні, саме тому, що чоловік.