– Як здивований, то не можеш. Мінус мамі: могла б і навчити, раз уже вибрала ясновидця.
Арфіаль. Знала б одразу, що ясновидець, навчила б. А потім мало часу було.
– …Адже я в трактир не випадково зайшла і не випадково в ньому залишалася. До твого відома, я могла піти, й усі, навіть ти, ясновидець, забули б, що я заходила. – Опустила руку за борт, змочила волосся: сонце почало припікати. – Але я повинна була на стінах залишити невидимий напис – цей борг з-поміж найперших, хоч і важкий. ЧИТАТИ, може, й легко – ПИСАТИ важко. Я чому й відіслала вас усіх: думала, зможеш прочитати, а чи можна тобі довіряти відомості, як одна з сестер загинула, – не знала.
– Не розумію тебе поки що.
– На стінах уже були три записи. Два старі – я їх стерла. А кілька днів тому Хшанга зробила напис. Не знаю, чи давно ти з Отеру, але ж посвячений у лицарі Булави? Так ось, тамтешні стани…
– Обрали Гарні-Ла королем.
– Саме так, хоча й не можна перебивати даму. Ми, звичайно, з мамою не зустрічаємося, але документи на право користування тамтешніми маєтками вона для мене виправила. Зрозуміло, я вважаюся не дочкою, а сестрою, причому старшою.
– Ти справді старшою видаєшся.
Арфіаль. Душевна простота має свої переваги.
– …Але як моє повернення пояснити? Здивуються…
– Чому? Що ти поїхав з однією сестрою, а повернувся з іншою? Де, в Отері? Так кажеш, ніби й не бував там. А, вона тебе від спідниці не відпускала. Дуже розсудливо, треба було продовжувати так і далі. Про це ми ще встигнемо поговорити, а поки запам'ятай, що для Отеру мене звуть Нур-Ас. А взагалі, Тірінь, не сплутай.
Так, дивлюся, що птаха, що пташеня, а однакове пір'ячко.
Перекладач. Вислів, аналогічний нашому «Яблуко від яблуні».
Рік, що провів я в Отері, був одночасно цікавим і нудним. Я чимало дізнався нового, зокрема таке, що пізніше мені допомогло вижити. Просто для душі дізнався ще більше. Але в той же час…
Тірінь пурхала з балу на полювання, з полювання на бал, а мені це нудно. Полювання особливо: я спочатку й не повірив, що тут так розважаються. Робота це, причому нелегка! Коли я все це висловив, Тірінь пирхнула:
– Загоничам – робота, панам – розвага! Ідемо!
Вже як намагався подивитися на те, що відбувається, як на забаву, але нічого забавного не побачив. Сотня лицарів і дві сотні слуг – на одного кабана! Як я пізніше дізнався, ще й, трапляється, примудряються дати йому втекти!
Подій, гідних згадки, відбулося всього три: народився син у Ленкорта з Ніртою (здається, їм Тірінь допомогла, – начебто вона Нірту вилікувала, але в деталі я не вникав, у всякому разі, дитина здорова, а решта мене не стосується), одружився Шарль і з'явився в нашій компанії четвертий супутник. Або сьомий, якщо рахувати жінок з новонародженим. Ці дві події варті окремого докладного викладу.
На десяту ніч після приїзду я ближче до півночі вийшов у сад, що позаду будинку: не спалося і на душі було кепсько. Постояв, походив і вже зовсім був зібрався назад, коли в саду з'явилася ще одна людина й попрямувала до стіни будинку.
– Як на мене, Шарлю, не в те вікно ти націлився.
Напевно, навіть сліпий би помітив, як на Шарля дивилася врятована нами дівчина. Я, чесно кажучи, думав, що в них уже все склалося, але кімната Міррівесс в іншій стороні.
Шарль у відповідь зашипів незгірше змії:
– А, господар! Самому холодно – вирішив зігрітися під місяцем?
Я вдихнув.
– Очі розплющ чи хочеш перешкодити людям?
Сніг в Отері смішний: якщо три пальці глибини, так це вже подія. А того разу випало не більше чверті пальця. І ось по тонкому снігу тягнеться чіткий ланцюжок слідів, що продовжується на стіні. Комусь із вікна спустили мотузку – її слід теж видно, – і він поліз угору, впираючись брудними підошвами в стіну.
Шарль висловився незнайомою мені мовою.
– І чого це люди від добра добра шукають?
– Дурень ти, господарю, в цих питаннях.
Можливо, але, починаючи з наступного ранку, я його тільки з Міррі і бачив.
Сам же я за сніданком ризикнув запитати:
– Тіріне, вибач мене, але що скаже король, якщо дізнається, що ти сховала на подушці оцінену голову?
Мені, здається, вперше вдалося її чимось збентежити.
– З чого взяв?
Я зітхнув:
– Не вважай, будь ласка, ідіотом. Бо не через двері, а у вікно, отже, ховається від когось.
Ну не стану ж я уточнювати, що звичайного коханця вона привела б не просто відкрито, а так, щоб усе місто знало!