– До речі, ти знаєш, що серед слуг два шпигуни?
Чарівниця посерйознішала, поставила келех на стіл, озирнулася на всі боки. Потім зробила якийсь невловний жест, і я зрозумів, що в хід пішли ті самі чари, якими вона любить хвалитися: якщо хтось хоч випадково, хоч ні чув нашу розмову, він забуде все геть-чисто.
– Сторож – знаю. Він давно вже, – мама попереджала. Другим раніше був стайничий, але він помер. Хто новий?
– Нова. Твоя камеристка.
– Знаєш чи відчув?
– Спочатку відчув, потім простежив. Зустрічається з мужиком, а сама його не може терпіти, відразу видно. Не вбивай: її примусили.
– В будь-якому випадку буде жити, не така я кровожерна. За моєю спальнею – кімната потаємна, про неї слуги не знають.
Мені захотілося вилаятися. Гаразд, не все відразу.
– Він серйозно загруз? Можу попросити короля.
– За Cap-Be женеться його власний маєток. Занадто впливова людина стане спадкоємцем, а хлопчик справді причетний до спроби виставити самозванця. Король пробачити й не зможе, й не захоче, тим більше, що тут іще церква замішана: згідно з місцевою релігією стверджувати, що померлий живий, – блюзнірство, уявляєш?
– Уявляю і про цю історію чув. Вони теж думали, що в слуг ні вух немає, ні очей, ні розуму, ні язика.
Чарівниця сіпнулася. Ох, Тіріне, ти ж пам'ятала, що ту змову слуга видав. Пам'ятала, але ж думала, у них пронюхав – у мене не зможе. Так і гинуть.
– Напевно, твоя правда. Відішлю в Палац, нехай поживе там, поки підшукаю місце. А тобі нічого в будинку сиднем сидіти, розвійся трохи. Запроси кого-небудь у театр, а то так і помреш, не дізнавшись, що це. Тільки жінку запроси, інакше зрозуміють неправильно.
І регоче-заливається. Гаразд, думаю, смійся. Все стерплю – заради тієї, чия ти донька.
Арфіаль. Ну навіщо ж такі жертви?
– …І зваж: якби мама хотіла, щоб ти зберігав вірність, вона б узяла тебе з собою.
Арфіаль. Так-то воно так, доню, але все одно – полум'яне мерсі. Маленькі дітки – маленькі бідки.
Я підніс до губів чашку ранкового напою, чорного й гіркого, що миттєво проганяє сон, – коли двоє підійшли до дверей. Ці двоє хотіли, щоб їх почули. Так, навмисне шумно, підходив слуга, що розносить цей самий напій, але його серед них не було. Моя рука намацала ручку олійного світильника. На такій відстані я не промахнуся, олії в ньому ще багато, і та частина, де її налито, – з тонкої порцеляни. У двері постукано, потім вони повернулись. До ЦЬОГО візиту я настільки не був готовий, що навіть і тепер не скажу, що мене здивувало більше – одяг ченця чи знайоме обличчя колишнього Спостерігача за зовнішніми.
– Ми прийшли з миром.
У всякому разі – без зброї. Його супутник взагалі в коротких штанях і тонкій сорочці – видно, теплий одяг слузі залишив. Спеціально, щоб мене не лякати.
– Я уклінно попрошу благородну даму вийти – наприклад, замовити щось або сказати слугам. Ми, звичайно, почекаємо в коридорі.
– Можете залишатися: чернець не чоловік. І сама не вийду, і Хайн-Лорі нікуди не пущу – занадто добре тебе знаю. Тут, у кімнаті, він з такими, як ви, з дюжиною впорається…
– З беззбройними, – всміхнувся Спостерігач, – так. У коридорі нікого немає, але я тебе розумію. Однак не все для твоїх вух – у куточок відійди, а ми пошепчемося.
Візі засмикнула запону, натягнула мою сорочку й вислизнула з ліжка.
Ну кого ще я міг запросити до театру? Візі зраділа, добре зраділа, щиро…
Арфіаль. Зрозуміло, Візі щиро любить свіжину.
…І після п'єси…
Арфіаль. Дивно, що після.
…Ми вперше потрапили до цього готелю з двома птахами на вивісці.
Арфіаль. Якого чорта готель – будинок побачень. Відчуваю сильне бажання когось убити, але кого саме?
– …Я потурбував вас, щоб звернутися з проханням. Відкрито, зрозуміло, прийти не можу, щоб вас же й під удар не підставити, а іншого виходу не знайду. Візьміть мого брата в свій світ!
Мені заціпило.
– Розумію, що у вас три запитання: звідки я знаю, чому звертаюся до вас і що дає підстави сподіватись, що ви погодитесь? Почну з другого. Мені зберегли життя, бо така була умова деяких впливових людей: нинішньому монархові довелося за їхню підтримку заплатити, зокрема й загальною амністією.
Зрозуміло, вона не поширювалася на Cap-Be та його друзів, котрі затіяли висунення самозванця вже після коронації.
– Але, звичайно, слова про повне прощення не можна розуміти буквально. – Лонні помацав свій одяг. – Перш ніж остаточно відійти від мирських турбот, я хочу подбати про дорогих для мене людей. їх небагато, і вже всіх пристроїв, окрім найдорожчого…