Коли вони – вже всі разом – повернулися на берег, вся носова частина корабля перетворилася на суцільне багаття.
– Твоя була правда – їх на цілий десяток менше.
– Пішли вниз по річці й у вузькому місці засіли – щоб нас перестріляти, якщо сунемося в річку.
– Й інші туди ж пішли.
– Ага, стануть табором у вузині. Туп-туп на березі вузини.
– «Туп-туп»! Треба говорити «тобто».
– Думаю, вони й річку плотом перекриють.
– Ну й чому ти так думаєш?
– Сам би так учинив на їхньому місці.
– Ну, якщо ти сам, господарю… А якщо вони дурніші за тебе?
– Або розумніші.
– Розумніші – не страшно. Коли мій… лицар Шарль… був командувачем, він завжди боявся зустріти в бою ідіота: що-небудь таке утне, що й не розбереш. І, до речі, були б вони розумніші за нас – давно б зрозуміли, що за нашою компанією ганятися марно.
– Ну, від скромності ти не помреш.
– Чому ж? Цілком здатний! От як тільки хтось помре від скромності першим, так я відразу за ним.
– Ну, добре, Хайн-Лорі, поясни мені дві речі: що їм це дасть і чому ми не можемо піти пішки? В обхід?
Лонні наші жарти, безумовно, не подобалися.
– А ти коли-небудь у тайзі був?
– Уяви, був. Щоправда, в іншій.
– Отож-бо. Уяви: болото, чагарники, скелі. За ними знову зарості, знову скелі, знову болото. Зроду я не чув, щоб людина на своїх двох пішла з Теплого озера. Тобто можна, напевно. Але майже напевно втратимо кого-небудь. До того ж, якщо вони зрозуміють, що нас немає – спустяться на плоті річкою. І буде це набагато швидше. Тепер вони стануть від свого табору вивідачів насилати: щоб нас знайти. Наше завдання – вивідачі повинні знаходити сліди наші, але ні в якому разі не нас самих.
– І довго будемо гратися?
Я подивився на вершини гір, згадав прикмети, подумки прикинув швидкість течії:
– Довго. Місяць, не менше.
Спогади про той місяць не належать до райдужних. Хоча їм, ворогам нашим, було куди гірше. У нас кажуть: перед звіром сто двадцять п'ять стежок – для мисливців тільки одна. В Отері вислів інакший – злодій тікає однією дорогою, погоні доведеться перевіряти всі. Обидва вислови правильні, кожен по-своєму. Отож їм, переслідникам, більше нашого доводилось бігати. До того ж чотирьох чоловіків можна нагодувати, загарпунивши одну велику рибу, підстреливши кілька птахів. їм же доводилося виділяти людей, що тільки й полювали, й окремо виділяти рибалок – і все одно так бувало, що спати лягали голодними. Розмову підслухав одну – зуби хитаються. Ясна річ, дика цибуля в цій місцевості не росте, а запас, якщо був, так із човном згорів.
Я ж іще в Отері запас сік золотих плодів – там цю хворобу добре знають.
Перекладач. Маються на увазі лимони.
Протрималися.
Іти по дну було холодно. ДУЖЕ холодно. Я і Шарль, який, як не дивно, не вмів плавати, йшли по дну, тримаючи на руках човен. Наші голови були під склепінням човна – там залишалося повітря. Лонні та Приятель уже попливли вперед з очеретиною в зубах – я сподівався, що ні на кого з них не напала судома.
Так, ми якраз проходимо заставу. Ось ми під плотом. Ще треба пройти декілька тисяч кроків…
– Ну й холоднеча!
– На веслах зігрієшся!
– Зараз би іншої рідини!
І ми пішли назад, униз за течією, залишивши погоню в певності, що поки ще лишаємось на озері.
…Це сталося вже після того, як ми з'єдналися з нашими жінками і, навпаки, розпрощалися з Приятелем і Меллою. Нам потрібно було зробити два переходи вздовж берега моря, а далі йти пішки, поки можна – або на лижах – якщо не встигнемо до глибокого снігу. Селище вільних мисливців змінило розташування. По воді добратися можна, звичайно. Але довелось би повз гирла Щучої йти – не хотів я зітнутися зі своїм кланом. Ну, а навпростець, якщо вздовж гори Червоної – вся з червоного граніту – з п відрогами… Там, до речі, і ліс рідкий, і боліт майже немає.
Була моя черга вартувати, коли раптом я відчув… Ступив кілька кроків убік від привалу. Так і є – на борту нашого човна влаштувалися дві чарівниці, причому Тірінь одяглася, як на побачення, а друга в сукні, типовій для отерських служниць, бовтала босими ногами у воді. Коли я подумав, яка це вода, – шкіра на обличчі морозом взялася.
– Я думала, він уже для мами палац на п'ять поверхів вивів, але ні…
Я коротко розповів про те, що трапилося з часу нашого розставання.
– Між іншим, ти міг усього цього уникнути. Тоді, в корчмі, перебив би всіх, хто твоє обличчя бачив… Стій! Не йди! Я тому й вирішила тобі допомогти, що ти цього не зробив. Гаразд. Говорімо у справі. Ми з сестрою про дещо довідалися, про дещо подумали – виходить, що ти матері потрібний навіть більше, ніж вона думає.