Арфіаль. Я знала, що він побував в Отері та деяких інших місцях, тобто сталося саме те, чого я сподівалася уникнути. Відверто кажучи, вже хрест поставила на цьому виході. Але коли РОЗПОЧАЛОСЯ… Прийшла біда – відчиняй ворота… Все валилося, ламалося, випадало з рук. І в ту мить, коли зірвався найнадійніший план, мені передали листа від дочки (Босоніжки, само собою). Як завжди, один рядок: «А Хайнлорі досі чекає». І я вирішила перевірити.
…Голос дзвенів, хоча говорила тихо:
– Знизу вгору, під сітку шолома. – Радше твердження, ніж питання.
Я кивнув: говорити не хотілося.
– Як же ти пропустив?
– Вибору не було. Тобто був: чи себе рятувати, чи рубати принца.
– При-инца?
– Війна була, Пані.
Війна. Король Старої Батьківщини, власними владиками битий, прислав принца з дружиною – кинути нас під підошви. Вдовиним Берегом нині звуть колись багаті клани Півдня. Згарище на місці Пристані. І вежа ця – друге житло для тебе. Перше, дерев'яне, пішло з димом.
Зняв я голову королевичу. І сам повалився поруч, ледве Мелла з Корітабб витягнули. Тільки я не тоді посивів, а раніше.
Ми вбивали своїх коней.
Ні, не з цього починати треба. Хоча першою завжди згадується кінська бійня. На острові воювали піхотою, пересувалися на човнах, тому ніколи не брали коней. У походи не ходили, а плавали – по річках і вздовж берега. Отож і мій колишній клан рушив виручати південців по воді. А ми, мисливці, затрималися на день, зате взяли не тільки своїх коней…
– Що скажеш, Лонні?
– Повторю слова Шарля: «Чотири поганих ноги краще, ніж дві хороших».
– Я не про це. Ти краще за всіх розбираєшся у війні мечів.
Шарль сам визнає, що нерідко думає за правилами тієї війни, що з вогненним боєм…
– Якщо жителі Півдня знову стануть до відкритого бою, вони знову будуть розбиті.
Це я і сам розумію.
– Якщо повідомлення про число кораблів точне, то їх від півтора до двох тисяч, залежно від того, скільки взяли коней. Хотів би я, щоб їх було більше, жеребців. – Перехопивши мій здивований погляд, пояснив: – Кіннота в них, прямо тобі скажу, доброго слова не варта. У вас, звичайно, і такої немає, але все-таки п'ять хороших піхотинців небезпечніші за двох поганих вершників.
Лонні висмикнув меч і зрубав дві гілки, що нависали праворуч над дорогою.
– У вас… у нас – десятикратна кількісна перевага.
– У бій підуть і жінки! – Ми звернули у кам'янисте русло висохлої річки, коні почали іржати, мабуть, відчувши під каменем воду.
– У бій чи на війну? – Отерець вхопив мого коня за поводи і гостро подивився мені в очі.
Я хотів запитати, яка різниця, – і раптом зрозумів, що починаю тямити, хоча не можу висловити словами.
– Саме так. Є багато причин, через які можна програти битву. І тільки одна, яка веде до програшу війни, – занепад духу. При такому співвідношенні сил ви можете програти хоч сто битв підряд, якщо вже після третьої поразки не благатимете милості у ворога. Третьої – це я для прикладу, хоча й правда: перші поразки не так страшні, як подальші.
– Отаману ти говорив це?
– Казав, і він зрозумів. Але я хочу, щоб зрозумів ти.
…А через кілька тырсів на мене налинуло видіння. Я побачив УСЕ ОДРАЗУ – навіть флотилію північних кланів у половині денного шляху.
– ОТАМАН!
Не пам'ятаю, як на землі опинився. Не пам'ятаю, як навколо мене зібрався гурток – пам'ятаю тільки, як говорив:
– Битва вже почалася. На воді…
Шарль скинувся, хотів щось сказати – можливо, те, що і самі жителі Півдня думали: якщо вперше загарбники перемогли завдяки щільній лаві, то в морі у них не буде цієї переваги.
– Королівські пов'язали свої кораблі. І закрили вхід у бухту. Шарль згадав якогось диявола. Він зрозумів.
– Борти кораблів у них вищі. Набагато. Виходить начебто штурм фортеці – вони на наших зверху і списи, і камені. А на дальшому кораблі – каменомет… Один-єдиний і поціляє все більше у воду… Але якщо влучає, то кінець човну. А кавалерія рухається до Жаб'ячої перемички.
Перемичка ця – смуга твердої землі між двома болотами.
– Коли наші зійдуть на берег, я не сумнівався, що плавучу фортецю жителі Півдня взяти не зуміють. – Та вороги теж висадяться – затіють бій, а кіннота з тилу.
– Це-бо ясно.
– До виходу з перемички цієї ми раніше нагодитися можемо?
– Якщо заженемо коней.