Міріам подзвонила у двері близько сьомої вечора.
– З днем народження, Франсуа, – прошепотіла вона на порозі, кинулася до мене й поцілувала; поцілунок був тривалим і пристрасним, наші губи і язики сплелися. Зайшовши разом із нею до вітальні, я збагнув, що вона сексуальніша, ніж минулого разу. Міріам вдягнула іншу чорну міні-спідницю – значно коротшу, а також панчохи; тож, коли вона всілася на канапу, я помітив чорні підв’язки на білосніжних стегнах. Чорна блузка була абсолютно прозорою – можна було бачити, як похитуються її груди; і я збагнув, що мої пальці досі пам’ятають доторки до сосків; Міріам усміхнулась, ніби вагаючись, і я відчув у цій миті невизначеність і фатум.
– Ти принесла мені подарунок? – запитав я, намагаючись надати своєму тону грайливості і розрядити обстановку.
– Ні, – серйозно відповіла вона, – не знайшла нічого, що мені справді сподобалося б.
Ще трохи помовчавши, Міріам одним рухом розвела ноги; трусиків на ній не було, а спідниця була такою куцою, що миттю повністю оголилася охайно виголена смужка піхви.
– Зараз я зроблю тобі мінет, дуже добрий мінет. Ходи сюди, сідай.
Я зробив, як вона просила, дозволив роздягнути себе. Вона стала на коліна і почала з того, що довго та ніжно лизала мій анус, потім взяла мене за руку і примусила підвестися. Я притулився спиною до стіни. Міріам знову стала на коліна і облизала мої яйця, швидко подрочуючи.
– Скажеш, коли переходити до члена, – промурмотіла вона, перервавшись на мить.
Я почекав, поки бажання не стало нестерпним, і наказав:
– Зараз!
Я дивився їй в очі, коли її язик наближався до голівки члена; те, що я міг її бачити, збуджувало мене ще більше; вона була в дивному стані – зосереджена і знавісніла водночас; її язик пурхав над голівкою – то швидко торкаючись, то натискаючи і затримуючись; лівою рукою вона стискала основу прутня, а пальці правої погладжували мої яйця – хвилі насолоди напливали на мене й змивали мою свідомість, я заледве тримався на ногах, мало не непритомнів. І, перш ніж заревіти від задоволення, я знайшов сили попросити:
– Зупинись… зупинись…
Я ледве впізнав свій голос – змінений, майже нечутний.
– Не хочеш кінчити мені у рота?
– Не зараз…
– Гаразд… Сподіваюся, це означає, що ти маєш намір трахнути мене трохи пізніше. То як, повечеряємо?
Цього разу я замовив суші заздалегідь, і вони з середини дня чекали на нас у холодильнику; а поруч охолоджувалися дві пляшки шампанського.
– Слухай, Франсуа, – сказала Міріам, зробивши перший ковток, – розумієш: я ж не шльондра і не німфоманка. І якщо я тобі так смокчу, то лише тому, що кохаю тебе. Справді кохаю. Ти це розумієш?
Так, я розумів. Знав також, що було щось іще, про що вона не наважувалася сказати. Я довго дивився на неї, марно міркуючи, як взятися до цієї теми. Міріам допила шампанське, зітхнула, наповнила келих.
– Мої батьки вирішили залишити Францію, – зронила вона.
Я онімів. Вона осушила келих, наповнила його втретє й повела далі:
– Емігрують до Ізраїлю. Наступної середи у них літак на Тель-Авів. Навіть не чекатимуть на другий тур виборів. А найбільше неприємно те, що вони влаштували це все за нашими спинами, не повідомивши: відкрили банківський рахунок в Ізраїлі, орендували квартиру; тато відмовився від пенсії, будинок виставили на продаж – і все це потайки! Я ще можу зрозуміти, коли вони не радяться з моїми братиком і сестричкою – ті ще замалі, – але ж мені вже двадцять два, а вони просто беруть і ставлять мене перед фактом! Мене вони їхати не примушують: якщо наполягатиму, згодні зняти мені квартиру в Парижі; проте наближаються канікули, і я відчуваю, що не можу залишити їх – принаймні не тепер, це їх пригнітило б. Раптом я усвідомила: вже кілька місяців як до них ходять геть інші люди – батьки спілкуються тільки з євреями. Усі вечори вони проводили разом, шукали вихід, тож їдуть вони не самі – четверо або п’ятеро їхніх друзів завершили всі свої справи тут і перебираються до Ізраїлю. Цілу ніч я говорила з ними, але не змогла вплинути на їхнє рішення – вони переконані, що у Франції на євреїв чекає щось жахливе; дивно, з яким запізненням вони все сприймають, – я сказала, що це повна дурня, що Національний фронт давно вже відмовився від антисемітизму!