– Я довго не міг наважитися, – зізнався він, замовивши келих мускаде. Я з розумінням кивнув. Гадаю, вагався Стів хвилин десять, не більше. – Проте відмовитися від такої зарплатні важко…
– Еге ж, пенсія теж чимала.
– Зарплатня набагато вища.
– Наскільки вища?
– Утричі.
Десять тисяч євро на місяць пересічному викладачеві, який не може похвалитися жодною серйозною публікацією та не користується авторитетом?! Певно, в них справді грошей, хоч лопатою горни. Оксфорд у них вихопили з-під самого носа – останньої миті Катар накинув ціну; тоді Саудівська Аравія вирішила зробити ставку на Сорбонну. Викупили навіть приміщення в п’ятому й шостому округах, щоб перетворити їх на службові помешкання для викладачів; Стівові, скажімо, виділили розкішну трикімнатну квартиру на вулиці Драґон, за яку він платив мізер.
– Вони, звісно, хотіли б, щоб ти залишився, – додав він, – проте не знали, де тебе шукати. Навіть мене питали, чи не можу з тобою зв’язатися. Я сказав, що не можу, адже ми бачилися тільки на факультеті…
Стів провів мене до метро «Сансьє».
– А що зі студентками? – поцікавився я.
Він щиро всміхнувся.
– О, тут справді чимало змін! Скажімо так: усе набуло інших форм. Я одружився, – квапливо докинув він. – Зі студенткою.
– То вони в це також втручаються?
– Не те, щоб… Просто не забороняють шукати нових зв’язків. Наступного місяця в мене буде друга дружина, – завершив Стів і зник у напрямку вулиці Мірбель. А я, ошелешений, закляк перед метро.
Кілька хвилин я стояв, зрештою вирішив повертатися додому. Коли спустився на платформу, то побачив, що наступний поїзд у напрямку «Мерія Іврі» очікується за сім хвилин; наближався інший – але він прямував у бік «Вільжюїф», Єврейського містечка…
Я був у силі віку, мені не загрожувала жодна смертельна недуга, а регулярні захворювання, що мені допікали, звісно, були малоприємні, але й не несли небезпеки; лише за тридцять, а то й сорок років я мав потрапити до похмурого затінку, коли майже всі хвороби загрожують смертю, а лікарі щоразу нарікають на так званий «життєвий поріг». Авжеж, друзів у мене не лишилося – але чи я мав їх колись? Та й нащо потрібні – коли добре помислити – оті «друзі»? На певному рівні фізичної деградації – а вона відбуватиметься все швидше, залишилося років десять, а може й менше, поки деградація не проявить себе і мене вже не називатимуть «досі молодим» – утішитися можна лише певним типом подружніх стосунків (тіла, сказати б, з’єднуються; утворюється щось на кшталт нового організму – зрештою, якщо вірити Платону). А мені з подружніми стосунками не щастило. З кожним тижнем електронні листи від Міріам рідшали, ставали більш стислими. Не так давно вона відмовилася від звертання «Любий» і замінила його на нейтральніше «Франсуа». Я знав, що за кілька тижнів вона повідомить мене – як і всі, хто був у мене до неї, – що зустріла когось. Я був певен – зустріч уже відбулася; авжеж, я не знав напевно, проте щось у доборі слів та нестримне зменшення кількості смайликів та сердечок у посланнях переконувало мене у цьому; просто вона ще не набралася сміливості в цьому зізнатися. Вона віддалялася від мене – ось і все, – вона почала в Ізраїлі нове життя. Чого я міг від неї чекати? Вродлива розумна приязна дівчина, дуже сексуальна – чого іншого я сподівався?! Від Ізраїлю Міріам була в захваті. «Пристосуватися складно, проте ми розуміємо, чому опинилися тут», – писала вона. Про себе я такого сказати не міг.
Лише за кілька тижнів я усвідомив, що завершення викладацької кар’єри позбавило мене зв’язків зі студентками. Ну то й що? Отже, тепер мені варто створити сторінку на сайті Meetic, як до мене це зробили безліч спраглих? Я був освіченим чоловіком у силі віку, як уже згадував; і якби після кількох тижнів добре обміркованого спілкування та спільних миттєвих захоплень якимись дрібничками – скажімо, останніми квартетами Бетховена – хвиля глибокої зажури пішла б на спад і проблискували б миті чарівного сподівання та єднання у несподіваних відкриттях та вибухах сміху, якби за кілька тижнів я наважився б зустрітися з однією зі своїх численних співрозмовниць – до чого б це призвело? З одного боку – безсилий член, з другого – суха вагіна; ні, я волів уникнути такого жахіття.