Редіже був першим, хто визнав, що середньовічне християнство було великою цивілізацією, мистецьке надбання якого назавжди залишиться в пам’яті людей; проте потрохи воно втрачало ґрунт під ногами, мусило шукати спільну мову з раціоналізмом, відмовилося коритися земній владі – зрештою, саме собі винесло вирок, і все чому? Це залишалося загадкою – так вирішив Бог.
Трохи згодом я отримав «Словник сучасного арго» авторства Люсьєна Ріґо, виданий в «Оллендорфі» у 1881 році; я давно замовляв цю книжку – і вона дозволила позбутися деяких сумнівів. Як я й підозрював, слово «claquedent» – злодіярня – не було вигадане Гюїсмансом, а й раніше використовувалося на позначення притону; а словом «clapier» – кроляча нора – зазвичай називали будинок розпусти. Майже завжди Гюїсманс мав сексуальні стосунки з повіями, а у листуванні з нідерландським письменником Арьє Прінсом докладно розписував європейські борделі. Перечитуючи ці листи, я раптом збагнув, що мушу потрапити до Брюсселю. Якоїсь певної причини для цього я не мав. Звісно, Гюїсманса друкували і там, однак загальновідомо, що будь-який серйозний автор другої половини ХІХ століття певної миті, прагнучи позбутися французької цензури, звертався до послуг бельгійських видавців. Так вчинив і Гюїсманс. Коли я працював над дисертацією, така подорож не здавалася мені конче потрібною; тож я подався до Брюсселя через кілька років – але тоді мене цікавив радше Бодлер; місто було брудне і похнюплене – це вразило мене найбільше, а ще – ненависть між спільнотами, набагато помітніша, ніж у Парижі чи Лондоні; у Брюсселі наближення громадянської війни відчувалося значно сильніше, ніж у будь-якій іншій європейській столиці.
Нещодавно до влади прийшла Мусульманська партія Бельгії. З точки зору європейської політичної рівноваги цю подію вважали визначною. Авжеж, національні мусульманські партії на той час уже входили до урядових коаліцій у Великій Британії, Нідерландах і Німеччині; проте Бельгія стала другою (після Франції) державою, де мусульманська партія опинилася біля керма. У випадку з Бельгією кривавій поразці європейському правові було дуже просте пояснення: тоді як націоналістичним партіям фламандців і валлонців – певно, найдавнішим політичним об’єднанням у відповідних регіонах – ніколи не вдавалося не те, що порозумітися, а навіть розпочати діалог, фламандська й валлонська мусульманські партії легко дійшли згоди на базі спільної релігії щодо складу уряду.
Мохаммед Бен Аббес негайно привітав Мусульманську партію Бельгії з перемогою в своєму палкому посланні; до речі, кар’єра керманича партії – Ремона Стаувененса – мала багато збігів із біографією Редіже: Стаувененс також належав до руху ідентичників, навіть грав у ньому значну роль (проте ніколи не компрометував себе зв’язками з відверто неофашистськими фракціями), а згодом прийняв іслам.