— Я в Києві лише на кілька днів, тому… Якщо можна… Не могли би відразу до справи перейти? — Мар’яні прикро, що Полі поряд немає. Мар’яні би скоріше до Полі, бо Поля зараз без Мар’яни не впорається. — Справа у моїх пошуках родоводу Дорошів? Готова надати вам усі матеріали, які в мене є.
— У тому немає потреби, — відповідає Стороженко. — Ми знаємо ім’я прямого нащадка Яреми Дороша. Це ви, пані Озерова.
Що?! Поважний пан знущається?! Мар’яна ошелешено озирається до Пітера.
— Так! — киває Пітер.
— Ви помиляєтеся, — врешті промовляє Мар’яна. — Які Дороші? Я — Озерова! Чисте, як вода, російське прізвище, російська кров по татовій лінії.
— Я відновив родовід твого захованого роду, Мар’яно, — каже Пітер.
Мар’яна втрачає здатність говорити, слухає поважного пана. Він збуджений і гордий: справа надзвичайно цікава, вони ніколи не стикалися з подібним раніше! Зазвичай їхні клієнти — громадяни України, які за заповітом отримали спадщину від померлих за кордоном родичів. Справа ін’юрколегії перевірити й підтвердити особу спадкоємця, допомогти відкрити рахунок у банку, в оформленні всіх інших, необхідних для отримання спадщини документів…
— Але з таким заповітом, що написаний понад сто років тому…
— У 1881 році, - доповнює Пітер.
— Так! З таким старим заповітом, у якому до того ж не вказано конкретне ім’я особи-спадкоємця, ми маємо справу вперше. Згідно із заповітом пані Перпетуї…
— Перпетуї? Дружини Самійла Дороша?! — не втримується Мар’яна. — Я знаю її! Тобто читала…
Стороженко киває.
— Згідно із заповітом пані Перпетуї Марківни Дорош, у дівоцтві Ізоватової, спадок призначений для прямого нащадка Яреми Петровича Дороша в сьомому коліні. Ми разом з юридичною фірмою пана Кравчука за дорученням «Банку Монреаля» шукали цього нащадка, і, треба сказати, пан Кравчук та його колеги провели колосальну роботу. Правда, ми дізналися й про паралельні несанкціоновані пошуки, але…
— Але то не вплинуло на результат, — швидко додає Пітер, знічується.
- І в результаті ви знайшли мене?! — Мар’яна дивилася на Пітера і Стороженка із підозрою. Віри — ані на йоту.
— Тут усе. Дивись, — Пітер розгортає великий, на весь стіл, аркуш паперу: на ньому вигинає гілки розгалужене генеалогічне дерево, — показує: — Перше коліно — Ярема Дорош і його дружина Станіслава, в дівоцтві Полонська. У 1823 році у них народився син Валеріан.
— У Яреми був син? Чому я не знайшла про нього нічого? — запитала Мар’яна.
Перше коліно. Ярема і Станіслава. Прапрапрапрадід і прапрапрапрабабця.
Валеріан Дорош повернувся з німецького Кіля до батьківського маєтку в Дорошівці за рік після смерті батька, наприкінці 1844 року. Поцілував руку дорогоцінній матінці — сухій, у чорне вбраній.
— Клянуся вашим здоров’ям, мамо! Як отримав ваш лист про кончину батька Яреми Петровича, з того дня щотижня ставив свічку за упокій його душі, - розпочав обережно. Матінку за плечі обійняв. — Але ж рік по смерті батька минув. Чому ж ви і досі в жалобі? Як би я хотів бачити вашу посмішку, люба матусю.
— Справи завершу і посміхнуся, сину, — відповіла пані Станіслава.
— Які ж справи вимагають від вас такого суворого вбрання?
- Ім’я батька твого, Яреми Дороша, знищити хочу! Щоби ніде, у жодному папері не лишилося і згадки про нього! — хижо вишкірилася пані Станіслава. — І твоє майбутнє від того залежить, сину. Приймеш у серце біль мій — усе до останньої крихти тобі віддам, щоби жив без турбот, а не приймеш — монастирю в Кракові весь свій спадок заповім.
— Чому ж ваше серце болить, матінко? Чим батько так гірко скривдив вас?
- І тебе, Валеріане! Гулящу кралю собі завів, на посміховисько сім’ю свою виставив, ніби і не мав ніколи — ані дружини вінчаної, ані сина законного.
Валеріан матінку щиро любив — у дитинстві пані Станіслава малого пестила, не батько. Почервонів від гніву, забігав.
— Чому Бог батька прибрав?! Чому не дав мені помститися за вашу зневажену честь, мамо?! Як мені жити з таким каменем?!
— Не край серце, любий мій! Час на нашому боці… Устиг немо… — відповіла турботлива мати. Сина по волоссю погладила — дякувати Богу, син не в Дороша вдався. В пані Станіславу. Такий же стрункий, погордливий, волосся густе, каштанове, очі світлі, блакитні. За такого красеня, ще й багатого на Дорошеві землі та винокурні, будь-яка знатна наречена з радістю піде.