— Найкраще підтвердження оригінальності конверту, — зауважує Стороженко.
Мар’яна дістає з конверта складений учетверо аркуш пожовклого цупкого паперу, розгублено зиркає на присутніх чоловіків.
— Уголос читати?
— Як вам зручніше, але ми тут зібралися саме для того, аби юридично зафіксувати зміст листа, у якому, певно, містяться конкретніші розпорядження щодо спадку, — відповідає Стороженко.
Мар’яна розгортає аркуш… Очі чіпляються за рівні рядки… Забуває про присутніх.
Шановний нащадку славної крові Яреми Петріва Дороша. Смиренно благаю прочитати це послання від грішної Перпетуї Маркової Дорош з терпінням, без осуду й гніву. Гірка доля подарувала мені лиш один промінь — доброго янгола мого Ярему Петріва Дороша. Заради грішного кохання забула я Божі заповіді, довірилася долі, народила в гріху сина Гната від Яреми Петріва Дороша, хоч про це не знала жодна жива душа християнська. Бо щоби захистити невинне дитя перед людьми, дати йому чесну фамілію й гідне життя, за півроку до народження Гната пан Ярема умовив мене повінчатися з паном Самійлом Дорошем, своїм немічним старим розбитим паралічем дядьком. Мріяв мій добрий янгол, що житимемо ми разом, радітимемо Гнатові, турбуватимемося про старого Самійла й чекатимемо смиренно, коли Господь покличе до себе пана Самійла й пані Станіславу, вінчану дружину пана Яреми. Бо тільки після їхньої смерті судилося нам бути разом без осуду людського і ганьби. Та Господь покарав нас, грішних. Забрав доброго янгола мого, залишив із малим дитятком і немічним Самійлом на руках. День і ніч молилася я, щоби Господь простив нас, грішних, щоби дарував спокій душі раба свого Яреми. Та Господь послав мені нове випробування. Завітала до дому нашого прочанка, Божа людина, повідала страшну правду. Що дізналася про кохання наше вінчана дружина пани Яреми, била Богу поклони, щоби звів пана Ярему в могилу, а рід його прокляла до сьомого коліна — щоби жили нащадки пана Яреми в смутку і злиднях, щоби сьоме коліно стало останнім, щоби після нього не лишилося Дорошів серед живих…
- Господи! — Мар’яна відірвалася від листа, задихнулася.
— Усе в порядку, Мар’яно? — стривожено спитав Пітер.
— Не думаю… — знову увіп’ялася поглядом в аркуш.
…Крихітна безпомічна піщинка я в морі Божих промислів, та не можу без сліз сердечних думати про страшне прокляття. Молюся Господу, щоби карав мене, не нащадків славного роду Дорошів. Заради збереження крові Дорошевої дала я обітницю Господу, що ніколи собі на потребу й півкопійки не залишу, крім скромної їжі й чистої води. Що день у день складатиму все, що маю, до одної скрині, а скриню ту заповім нащадку в сьомому коліні доброго янгола мого Яреми. Хай кожен золотий, политий сльозами й молитвами грішної Перпетуї, допоможе встояти перед прокляттям, продовжити рід Дорошів. Та перед тим благаю нащадка пана Яреми, який продовжив його рід по лінії сина його Валеріана, що народився від вінчаної дружини пана Яреми пані Станіслави, без гніву прийняти в серце правду: прямим нащадком пана Яреми є і той, хто продовжив його рід по лінії сина його Гната, якого народила я, грішна Перпетуя Дорош, у дівоцтві Ізоватова. Смиренно прошу стряпчих, доброчесних свідків, серед яких неодмінно мають бути добродії з «Банку Монреаля», засвідчити мою волю: наступні розпорядження щодо спадку можна виконати тільки в присутності як прямих нащадків пана Яреми Дороша по лінії його сина Валеріана, так і прямих нащадків по лінії його сина Гната, за умови, що вони є серед живих християнських душ. Благаю їх прийняти одне одного без злостивості й заздрощів заради збереження крові Дорошів. І простити нас, грішних. Якщо ж нащадків по одній із ліній Бог не лишив жити, всі права на спадок я передаю нащадкам по тій лінії, яка ще жива.
Перпетуя Маркова Дорош, у дівоцтві Ізоватова
Монреаль, 1881 рік
Мар’яна відірвала очі від послання Перпетуї, глянула на присутніх — чоловіки завмерли, в очах питання.
— Читайте… — прошепотіла приголомшено, простягнула аркуш Пітеру, і всі довгі півгодини, поки чоловіки ретельно вивчали документ, обережно передаючи його з рук у руки й ставлячи якісь позначки в своїх нотатниках, все дивилася на зламаний сургуч. «І я, і Ярко… від Яреми… Сьоме коліно, останні Дороші? Прокляті? Помремо, ніхто після нас не лишиться? Так он чому Кривошиїха казала, що ніколи дитинки не матиму! Як страшно!»
— Неймовірний віраж, — урешті подав голос спокійний співробітник ін’юрколегії. — Виникають питання.
— У нас є відповідь, — зауважив Стороженко. — Усі звернули увагу? В останніх рядках чітко вказано: нащадок по лінії Гната, офіційного сина Самійла Дороша, за твердженням Перпетуї — сина Яреми… має бути присутнім, якщо… Я процитую! — увіп’явся очима в аркуш. — «…за умови що вони є серед живих християнських душ», — повернувся до рухливого колеги: — Потрібне свідоцтво про смерть Ярослава Раєвського-Дороша. Якомога скоріше!