— Хіба є спосіб побороти прокляття? — Мар’яна стулила долоні, дивилася на Кривошиїху з надією.
— Не знаю. Та прабабці її прабабця, а тій ще її прабабця казали, що два варіанти є. Або має статися щось неможливе…
— Що ж це?
— Сама не розумію.
— А друге?
— Або повинна людина вклонитися предкам своїм до сьомого коліна. Звернутися до кожного на ім’я, яке тому при хрещенні дали. Попросити сили й захисту. Якщо гідних більше серед предків, подолають прокляття, а як ні — вже ніщо не допоможе.
— У мене в роду всі славні! Я зможу… — загорілася Мар’яна.
— То починай кланятися! — уїдливо усміхнулася Кривошиїха. — Усіх пам’ятаєш?…
Мар’яна повернулася до Києва легкою, як птаха, веселою і збудженою, ніби тільки-но випірнула з прохолодної ріки в спекотний день.
— Ми обвінчаємося! — торохтіла Пітеру. — І я не збрешу, коли скажу, що хочу прожити з тобою до кінця своїх днів, виростити наших дітей, побачити онуків! Бо все змінилося, все тепер інакше і я бачу вихід, мені лише треба трохи часу!
Пітер губився, Пітер не розумів, якого біса Мар’яні знадобилося бігти в центральний історичний архів.
— Маю знайти своїх предків до сьомого коліна по маминій лінії, - пояснювала.
— Нащо?
— Щоби прокляття зняти, Пітере! Можеш не вірити, можеш насміхатися, але то єдиний вихід — для мене, для Ярка. Його ж теж шкода. Чому має бути останнім? То несправедливо. Хіба ми не маємо права жити, як нормальні люди? Мати сім’ї, дітей…
— …Отримати спадок.
- І спадок! Відбудую маєток Дорошів у Дорошівці, поселю там тата з мамою і бабцею, — Мар’яна зникала на цілий день, поверталася до хрущовки на Воскресенці увечері, щоби на ранок знову мчати в архів.
— А Поля? — нагадував Пітер. — Поки не вдається навіть наблизитися до розв’язання питання про заставу, хоч адвокати зі шкіри лізуть. Надто багато справ, у тому числі й майданівських, вони в пріоритеті, тому Полину розслідують надто ліниво.
- І заради Полі поспішаю! — нервувала. — Гроші потрібні, Пітере! Тоді й слідчих можна підмазати, і про заставу можна говорити.
— Підмазати? — дивувався Пітер.
— Забудь, просто не заважай! — просила.
— Якщо наше вінчання в прямій залежності від твоїх пошуків, то хоч просвіти, як вони просуваються? — попросив у серпні, після двох місяців очікування результатів.
Мар’яна розцвіла. Вивалила на стіл купу паперів. І сама не розуміє, чому все так просто. Вона страшилася, що врешті-решт пошуки доведеться призупинити, вінчатися, а вже потім без поспіху…
— Бо Дороші з багатого роду, про них відомості так чи інакше збереглися, а по маминій лінії я з простих селян. А хто в старі часи про них особливо згадував, — пояснювала Пітеру.
Але їй помагає доля. І предки по лінії Дорошів, бо ж і їм на небесах прикро, що рід обірветься. За два місяці майже всіх відшукала. На одному коліні загальмувала… Віднайшла потрібні папери, показувала Пітеру.
— Дивись! Ось тут моя прапрабабця Олександра. У неї були батьки — Домна і Григорій Сологуби. Жили в селі Цвітна, що нині на території Кіровоградщини. Цей Григорій на Першій світовій загинув. Батьків його дружини Домни я досить швидко знайшла, а батьків Григорія — хоч ти трісни. Я вже залізла в такі хащі — думала мізки попливуть, аж раптом знайшла в метричній книзі церковки на Сумщині відомості про хрещення чотирнадцятирічної циганки Папуші, яка втекла з табору заради хлопця на ім’я Степан Сологуб. Ти розумієш? Як же Папуша кохала, якщо покинула своє плем’я, змінила віру, щоби бути разом із коханим?… Їх обвінчали. Після того як Папуша охрестилася, вона стала Павлиною. І в них народився Григорій…
Пітер зазирнув Мар’яні в очі:
— Теж втечеш?…
— Якщо ти збираєшся й далі дорікати мені чоловіками, які були в моєму житті, давай краще зупинимося зараз, — аж надто серйозно відповіла Мар’яна. Згадала теревені бабці Нати: «Жінки з нашого роду тільки від коханих народжують…» «Так он звідки пішло, — подумала, заспокоїла себе. — А я Пітера вже люблю… І поважаю».
Пітер знітився.
— Вибач. Мене не полишає відчуття, що я учасник сюру.
— Давай спробуємо перекреслити то нашим реальним життям.
Пітер обійняв Мар’яну, притулив до себе.
— Уже кінець пошукам?
— Так… Лиш одне було питання. Мені бабця Ната розповідала сімейну легенду про свою бабцю Олександру. От вона якраз і народилася в Григорія і Домни Сологубів у селі Цвітна.