- І ви вважаєте, що ми з Ярком…
— Так! — кивнув Стороженко. — Ви з паном Раєвським цілком можете претендувати на відсотки. У нас були подібні прецеденти: справа важка, але є за що боротися.
— Канадці допоможуть?
— Не допоможуть! У них гарні юристи, один Пітер Кравчук чого вартий. Вони не гірше від нас розуміють — пункт два не містить жодних розпоряджень щодо відсотків у разі злиття ліній роду — і зроблять усе можливе, щоби відсотки назавжди залишилися в банку.
— Це законно?
— Принаймні не протизаконно. Як для них, так і для нас. Але давайте вже про наших баранів. Ми представляємо українських спадкоємців. Якщо ви довірите нам відстоювати ваші інтереси, то ми…
— Довіряємо! — поспіхом кивнула Мар’яна.
Скільки їхала до Дорошівки, все усміхалася: невже?! Невже після всіх тривог, пригод і мордувань історія, яка й почалася з пошуків грошей Яреми Дороша, подарувала предків, кохання, рідну кров, закінчиться грошима Яреми і Ярко з Мар’яною таки отримають хоч щось із мільйонів, схованих у «Банку Монреаля»?
— Добра новина, — сказав тато, підійшов до Мар’яни, спираючись на палицю, обійняв.
— Як ноги? — Мар’яна підтримала тата попід руку: Валя підвівся, як упали пізні осінні груші, та і досі Мар’яні здавалося, що тато може впасти.
— Усе добре, доню. До могил твоїх бабусі й дідуся ходив. Розповідав їм… Що вічний спокій знайшли біля руїн, де жили предки. Біля маєтку був. Дивне відчуття.
— Чудове відчуття! — розсміялася Аїда. — Це ж щастя! Валя ходить! Мар’яна скоро розбагатіє… Я бабусею стану, — сіпнула бабу Нату, яка вовтузилася біля газової плитки. — Мамо! Та скажи хоч щось!
— А ціна за те все яка? — спитала баба Ната.
— Дрібниці! — відповіла Мар’яна легковажно. — Ін’юрколегія забере частину відсотків. За послуги.
Ціна яка?! День минув, тиждень, два… Весна задзвеніла, березень сніги підмочив! — а Мар’яні все не йшло з голови бабине питання.
— Ціна яка? — страх повернувся. Сіпав душу, виставляв перед очі то Ярка, то крихітну, ще ненароджену дитину, і тільки одне ясно: не дізнатися Мар’яні, чи розвіялося прокляття, поки не з’явиться на світ Божий восьме коліно роду Дорошевого.
— Усе буде добре! — моторошні думки про проклятий рід не відступали.
Який уже Бог? Предкам молилася! Щодня сунула до руїн Дорошевого маєтку, всідалася в курильні, і вже без папірця, без підказки, вимовляла 126 імен.
— Поможіть! Дайте Яркові живим повернутися! Він… до батьків своїх має мене повезти в Ізюм. Вони там… Після того як Ярко з Біджо і Авророю їх із сепарських підвалів у Слов’янську витягли. Біджо через це загинув. Хіба дарма? І я маю Ярка зі своїми познайомити. Поможіть! Дайте дитині моїй народитися! Здоровою! Благаю… Бо я ж не житиму, якщо дитина… — притискала до грудей пузате золоте сердечко. — І німець… Фон Лютцофф… І твою душу прошу, якщо любив Олександру… І ти поможи! І ви всі… Всі, хто чує мене!
У руїнах гудів вітер, на небі затріпотіла душа юного Курта фон Лютцоффа.
Наприкінці березня Мар’яна зазбиралася до Києва.
— На серці неспокійно, — довірилася бабі Наті. — Наче має статися щось погане.
— Тобі зле? — перелякалася бабця. — То через мене! Курю надворі, а дим у хату.
— Бабцю, не кажи дурниць. Нормально почуваюся! Але краще не ризикуватиму. Вже сім місяців, за два — народжувати. Ляжу в стаціонар до пологів, якщо треба. У мене ж нирки…
— Не відпущу тебе саму, квітко моя, — бабуся обійняла онуку. — Хай мати з тобою поїде. Аїда хоч і галаслива, та іноді то навіть корисно. Нагляне за тобою, — роззирнулася, гукнула: — Аїдо! Ти де?!
Аїда не чула — Валя саме прилаштував до телевізора нову антену, яка ловила не тільки УТ-1, а й «1+1», «Тоніс» і «ТЕТ».
— Нарешті! «95-й квартал» ще показують? — клацала пультом, наштовхнулася на новини. Залишила. Дивилася на яскраву кольорову картинку про страшну війну. Зітхнула гірко, вже хотіла перемкнути, бо серце не витримувало, та на екрані з’явився… Славко Шуляк. Насторожилася, зробила голосніше.
— Наша волонтерська організація звертається до всіх небайдужих українців! — упевнено говорив Шуляк не в мікрофон тележурналістці, прямо в камеру, Аїді… - Ми збираємо кошти нашим хлопцям, які воюють на сході, захищають нас із вами! Нашим воїнам потрібні тепловізори, приціли, взуття, теплий одяг… Не залишайтеся осторонь!