— Так жити не можна! — прошепотіла і раптом побачила на столі біля дивана мобільний коханця. Крадькома відкрила перелік вхідних дзвінків.
— «Кравчук», — прочитала. Той самий? З Монреаля? Один вхідний о дев’ятій вечора. Щось змінилося у справі про спадок Дорошів? Хотинський виглядав дуже стривоженим.
— «Матуся», — прочитала наступний вхідний. Дев’ять викликів. Може, коханець врешті вирішив познайомити її зі своїми батьками?
Хотинський зітхнув уві сні, Мар’яна поспіхом кинула мобільний на стіл, розгублено глянула на коханця.
— Так жити не можна, — прошепотіла в заплющені очі. — Треба поговорити. Завтра… Зранку.
Хотинський прокинувся раніше, Мар’яна спостерігала, як коханець оперативно допиває вранішню каву, sms-ить комусь, на ходу вскакує в піджак.
— Доброго ранку, золотце, — мимохідь цьомнув Мар’яну в щоку. — Твоя кава на плиті.
— Уже йдеш?
— Час.
— Затримаєшся?
— Доведеться. Білет тобі вже замовив, увечері поїду заберу.
— А потім на вечірку?
Хотинський скривився з прикрістю.
— Доведеться. Шеф доручив мені організацію, маю проконтролювати, як усе пройде, рахунки оплатити.
— А де гулятимемо? Я під’їду… — Мар’яна сіла на постелі, дивилася на Хотинського благально.
— То зайве, — спокійно відрізав коханець.
Мар’яна почервоніла, підскочила на постелі, стояла-колихалася на коштовному ортопедичному матраці, розбурхана, непевна.
— Чому?! — вигукнула ображено. — Я хочу на цю вечірку! Хочу танцювати, пити шампанське!
- І змарнувати дорогоцінний день пошуків?…
— Архів — удень! А вечірка — увечері! Коли архів уже зачиняють! — не здавалася. — Чому ти проти?
— Не галасуй! Мене то розчаровує! — раптом холодно і гнівно процідив Хотинський. — Починаю думати, що ти не здатна мене зрозуміти, золотце, — зиркнув на Мар’яну спідлоба. — Краще доведи, що я помиляюся!
Грюкнув дверима спересердя надто — від того грюку на друзки мало би розбитися все, що до цього ранку ще виглядало вцілілим.
— Чого ж я така… загублена, — прошепотіла Мар’яна.
Розділ 4
Ярко
Шляхи зрозумілі, як у голові чисто: хоч мільйон їх простели, один обереш упевнено; а розгубленим — біда: метушаться, мордуються — і прямо би податися непогано, і ліворуч би треба, і з протилежного боку чимось таким принадним ваблять, не встояти. А ще можна поміж шляхів по узбіччю, чи взагалі не рухатися, а чи назад повернути…
Мар’яна вийшла з лофту, на мить зупинилася здивовано, наче вперше побачила знайоме з дитинства місто. Київ затаївся. Одуховлені багаторічною минувшиною будинки, вулиці, сквери прикрилися вранішньою сірою мрякою, відійшли на задній план, розчинилися, ховаючи барокову ліпнину, ковані балкони, бруковані дороги. Затамували подих, безмовно визнаючи в цей зимовий ранок усесильну владу своїх живих житців — люди виросли до розмірів епохи, заполонили простір хвилюючими емоціями, і хоч ззовні все виглядало буденно, у повітрі буяла напруга Майдану, бо, так само як барокова ліпнина і ковані балкони, на задній план відійшли геть усі події, предмети, біди і радості — в душах горіло багаття, розкладене в центрі столиці: змінювало предмети, події, біди й радості, бриніло багатократно — воля… Одні надихалися, інші ярилися роздратуванням. І тільки куполи церков височіли як завжди німо, вічно, ясно.
Мар’яна розгубилася: а їй куди?
Смикнулася було: архів! Та у вухах дзвеніло: воля…
— Устигну в архів! Сукню хочу! — хоробра. — А ввечері — в ресторан з усіма гуляти!
Намацала в гаманці вчорашній аванс: ще ніколи півтори тисячі за день не спускала. Та сьогодні можна все! Гайнула на Лівий берег, на «Даринок», обнови роздивлятися. Захопилася примірками, про час забула: оцінювала себе в чорному-білому-зеленому-бордо…
— Не те, не те! — усе шукала річ надзвичайну, стильну і збудливу.
Після двогодинного мордування врешті зупинилася на абсурдній для зими шифоновій туніці — ніжній, прозорій, тепло-абрикосовій. Для афтепаті в Майямі — цілком.
— З джинсами і взимку можна, — продавчиня відзначила захват в очах Мар’яни, взялася навіювати. — Ви гляньте! На абрикосовому тлі ваші очі враз стали такими виразними — фантастика! Тільки шалик ще треба, бо декольте надто вже відверте. У мене є підходящий! І бюстгальтер! Вибачте, але ваш… сумнівно виглядає. І ще би пасок. Бажано коричневий. У мене є! Ви приміряйте все — зняти не захочете!