— Мені треба йти, — сказав буденно.
В інші часи похнюпилася би, прошепотіла би покірно: добре… Та по кімнатці зі знаком «фольксвагена» на дверях гасала воля: знищувала страхи, фальш, пафос, вихлюпувала щирість невтримних емоцій, нашіптувала: «Будь собою, Мар’яно. То так класно».
Вона пам’ятала… Точно пам’ятала — кричала, аж гланди розболілися.
— Так нечесно! Нечесно! Я тільки тебе знайшла! Я повернулася! До тебе! Назавжди! А ти… Куди?!
— На Майдан.
— Я з тобою!
— То зайве. Жінка чекає свого мужчину вдома.
— Ти не мужчина! Ти — наївне зелене хлоп’я! Ти згинеш… Як один Ігор… Хіба ти не знаєш? Люди щезають! І марно їх потім шукати.
— Не хвилюйся.
— Обійми мене! — наказала вперто.
Ярко приклав долоню до Мар’яниної щоки.
— Маю повертатися. Мені лише добу для відпочинку дали, — мовив. Усміхнувся. — Добре, що не спав… Тебе знайшов.
— От і гаразд! Я з тобою!
— Повір, не обов’язково фізично бути на Майдані, Майдан — усюди. Кожен у своєму будинку нині має шанс жити по-справжньому. Робити справжнє діло, поважати людей, не брехати, забути про заздрість і ненависть, любити… Це просто.
— А ти ж чого йдеш? — прохрипіла, бо крик скінчився. — Ти що там робиш?
— Розсилаємо інформацію про Майдан. По Україні, по світу. І все інше роблю, що знадобиться, — взяв Мар’яну за плечі, тримав міцно. — Усе нормально?
Мар’яна розгублено глянула в Яркові очі.
— Коли ти повернешся?
Плечима знизав ніяково.
— Зателефоную. Даси номер свого мобільного?
Кімнатка ворожила. Оповила Мар’яну Ярковим світом — здавалося, кожна річ може розповісти про нього все: і цей куб, і книжки італійською, і купа металевих карабінів, і велике сімейне фото, і репродукції незнайомих Мар’яні картин, і вибагливий туалетний столик, і картаті сорочки, звалені під вішаком, та все то разом ніяк не складалося в гармонійну картину, розбурхувало цікавість, вабило таємницями.
Що ти за один?! Пішов, залишив на Мар’яниних вустах солодкі опіки. Не зазирнув у карі очі, не спитав, намагаючись приховати хвилювання: ти ж… не зникнеш? Дочекаєшся?…
— Що ж ти за один? — гортала книжки, шаруділа на полиці туалетного столика, та знайшла тільки пакетик ненашенських сухарів і страшенно захотіла їсти.
На кухні хазяйнувала Аніта.
— Проходь, дитино, прошу! Зараз усе тобі покажу, — заметушилася: — Тут Яркові полиці з продуктами, тут його холодильник, там посуд.
— Мені би поїсти, — сказала Мар’яна.
Аніта завела двигун: літала кухнею — руки при ділі, язик не мовчить. Та все не пусте: зараз обідом Мар’яну нагодує, бо, поки Мар’яна почне щось із Яркових продуктів готувати, сонце впаде, онде вже — друга дня, а Мар’яна ж, як зранку прийшла, так нічого і не їла. Та й Аніті час перекусити.
— Чаю? — розчервонілася від гарячого супу, стала схожою на добру казкову фею: витирала спітніле чоло краєм рушника, поправляла окуляри на носі.
— Розкажіть мені про Ярка, — попросила Мар’яна. Призналася, хоч ніхто не просив: — Ми ж… тільки вчора познайомилися.
— А мені за три роки рідним став.
— Кімнату у вас винаймає?
— Як до університету Шевченка вступив, так у мене й оселився.
— Студент? — Мар’яна згадала їхню з Полею клятву ніколи не зустрічатися зі студентами. «Спочатку Полька Корнілова на свою голову знайшла, тепер оце я вляпалася», — подумала. Глянула на Аніту. — На кого Ярко вчиться?
— Покинув університет після першого курсу.
— Чому?
— Не вивчають в Україні кватроченто, а Яркові тільки воно і треба, — пояснила Аніта. — В Італії нині навчається. Дистанційно. В університеті Перуджі. Отам уже того кватроченто — їж — не хочу!
Мар’яна посоромилася спитати в сивої вчительки, що то є кватроченто, а власна освіта за фахом «Менеджер організацій» не передбачала розширення горизонтів аж настільки.
— А залізяччя в кімнаті повно… — спитала.
— То для роботи. Ярко каже: нормальний промальп повинен мати власне спорядження.
— Що таке промальп?
— Промисловий альпініст, — пояснила Аніта.
— Ага… То Ярко ще і працює.
— Сам собі на кватроченто заробляє. Нам із Федею — то картопельки підкине, то кави привезе. Золота дитина.
— Вікна у висотках миє? — Мар’яна згадала, як одного разу за вікном офіса в люльці на вітрі небезпечно розгойдувався чоловік із цілим арсеналом мийних засобів.
- І таке буває. Але нечасто. У Ярка з Біджо дозвіл на роботу з приладами високого тиску на висоті. То як шостий розряд… Як п’ятірка за контрольну роботу. Як олімпійська медаль, як…