- І так знаю! — бурмотить спустошено.
Матінка з’являється о пів на дванадцяту, коли найбільш завзяті вже пускають у небо зірки різнокольорових феєрверків: Мар’яна бачить із вікна, як біля будинку гальмує брудний позашляховик, як безсоромна Ада виплигує з чорного його черева на чорну землю, оминає зламаний бузковий кущ, стрімко суне до під’їзду.
— Сволота! Ненавиджу! — Мар’яна задихається.
Ада тримає себе в руках — входить до вітальні, роззирається.
— Де та… злодюжка?
— Не знаю!
— Не пускай її більше! Чуєш?
Мар’яна шаленіє.
— Ти про що?! Про що?! Тато померти може, а ти…
— А я… Я йду! До іншого мужчини! — Ада дістає з антресолей валізу, кидає в неї свій одяг. Лице смикається, та з вуст — напружені, скручені волею спокійні зважені слова. — Настав час і мені для себе пожити!
Конверт на стіл.
— Тут гроші… Для твого тата на ліки. Зателефонуй, як охолонеш.
«Ти… з глузду з’їхала? А тато? Як ти можеш покинути його зараз?!» — запитання рвуться з вуст. Ані пари. Мовчки бере конверт, щосили жбурляє матері в очі.
— Подавися, шльондро!
Мати супиться ображено, переступає через конверт.
— Колись ти обов’язково зрозумієш мене, Мар’яно! — мовить із таким щирим жалем, наче оце тягне на Голгофу хреста, а Мар’яна не тільки камінням у неї жбурляє, а ще й в очі плює.
Суне до дверей.
— Sms-кою скину тобі свою нову адресу… — обіцяє доньці.
— У мене немає мобільного! — так відчайдушно кричить Мар’яна Аді вслід, що, здається, саме від того під під’їздом верещить сигналізація припаркованих автівок.
Ноги не тримають — бумц на підлогу. У голові ґвалт: «Ну, от як?! Утекла, все полишила… А я?» У безпомічні думки вриваються залпи сотень феєрверків, збуджені вигуки людей: полишили святкові застілля, повибігали на вулицю з шампанським — радість, сміх. Бо ж на всій Землі не може бути біди в ту єдину мить, коли всі так вірять, так сподіваються на краще. Новий рік…
Куранти ще били, коли відважна Ада, залишаючи за спиною пошматовані битвою серця, увійшла на подвір’я двоповерхового будинку на Биківні.
— Та хутчіш! Ще встигнемо! Сюрприз! Я загадав! — збуджений Шуляк і роздивитися обійстя не дав — тягнув Аду всередину.
Передпокій, вітальня… Розгардіяш — нові меблі ще в целофанових одежинах, а вікна голі, без портьєр, підлога метена, при стіні сиротою ведмедик іграшковий…
— У лантуха, що тут жив, були діти? — питає Ада.
— У всіх є діти, — Славко підхоплює Аду на руки, несе до великої пухнастої сосни, що заступає собою частину вітальні. — Сюрприз! Готова?
— Стій! Ти що… — Ада бачить за сосною біля комина килим. На килимі велика ванна, повна жовтої, схожої на сечу, рідини.
Куранти — бом!
— Роздягнутися не встигнемо! — регоче Славко, разом з Адою в ту ванну — шубовсть! — Як сюрприз?! Загадуй бажання, Адко!
Бом…
— Хочу… шампанського, — раптом бовкає Адин язик.
— А ми де?! Ми в шампанському хлюпаємося, Адко! І отак у нас завжди буде! Присягаюся! — завзято сміється Славко, розстібає комір сорочки, ковтає шампанське, плескається, роздягає Аду, ніяк не заспокоїться. — Ти скажи, як сюрприз?!
— Липкий…
— Ох, ти… — Шулякові все в кайф. Цілує липку царівну. — Мужчина заради тебе дванадцять ящиків шампанського у ванну набульбенив!
Ада гордливо смикає плечиком.
— Заради мене сьогодні мужчина з п’ятого поверху викинувся!
— Професор? — Шуляк тверезіє, дивиться на Аду спантеличено. — Живий?
— А для кого я в тебе гроші брала, коли ти по мене примчав?
— Думав, доньку хочеш ублажити…
— Нема їй за що догоджати. Невдячна.
— А твій… як?
— А я знала… Не захоче без мене жити!
— Помре?
— Хіба я лікар?
— А лікарі що кажуть?
— Що час покаже. У лікарні швидкої допомоги зараз…
— Адко… Ти не хвилюйся! — Шуляк вилазить із ванни, роздягається, допомагає вилізти Аді, знімає з неї одяг. — Хай тільки оклигає, я його на ноги поставлю. Забашляю — лікуватимуть, як VIP-а! А як покращає, я йому поясню конкретно… Щоби до твого професора дійшло: не можна бути… ганчіркою!
— Годі вже про нього! — горілка, вино, шампанське каламутять в Адиній голові. Обмацує себе, нагу. — Ми голі святкуватимемо? Чи оце і всі сюрпризи?…
Шуляк розпливається в пихатій посмішці.
— Ти чьо?… Ніч тільки розпочалася! Гайда під душ. Ох, я там тебе…
Гаряча вода додала в мізки парадоксів — ще ніколи під час близькості зі Славком царівна не була такою агресивною і хижою: дряпала Шулякові спину, кусала, аж вив вовчарою.