Згадувала Ярка, знічувалася, бо збудження заливало по вінця. «То щось неправильне — так жадати хлопця, так тужити за ним, так ревнувати, — губилася. — Може, він… мій мужчина, а я не допетрала одразу? Змарнувала все…» Гнівалася сама на себе, наказувала: не думай про Ярка, Мар’яно! Спочатку — Дороші!
Дороші не відпускали. Січень розсік місяць навпіл, 16-го Рада спробувала розігнати Майдан папірцем: за ґрати незадоволених! Майдан відповів на Йордана бурхливим наступом на урядовий квартал. У тегах: коктейлі Молотова, травматична зброя, світлошумові гранати. Журналісти втрачали очі, та не совість, а війна вже примірялася… двадцять другого січня: п’ятеро двохсотих, триста трьохсотих. Героям слава… Безславні ще не розуміли: кінець! Брата — на брата. «Беркут» розгромив медичний пункт на Грушевського, фотографувався поряд із роздягненим догола Гаврилюком, вишкірявся… Мар’яна дізнавалася про все те зі схвильованих розмов у лікарні, у метро, в архіві, на вулиці, нервово перегортала сторінки архівних документів: часу нема! Нема! Скоріше би гроші на Майдан. Хай їм стане легше… Усім! І Полі, і Аніті з Федею, і Біджо з Авророю. І Яркові… І тим двом дурепкам із Полтави, і мамаївцям, і чорнявому хлопцю з гітарою, і його русокосій дівчинці, і старій Кривошиїсі, і жіночці у вовняній хустці, і хлопцям, яких вона сторожила, як мати… Хай би вони всі жили…
— Уже скоро, скоро… — шепотіла, наче від тих грошей, які добути хотіла, доля Майдану залежала.
Літери старих документів плигали перед очима. Напружувалася, вибудовувала родове дерево Самійла Дороша. Борозна вела на схід, і щоби не заплутатися, Мар’яна розклала по поличках у звичайному зошиті все, що розвідала за цей час. Окремими рядками записувала посилання на документи, які могли би допомогти ясніше зрозуміти шлях того чи іншого з нащадків Дороша:
1. Перше коліно: старий чернігівський багатій Самійло Дорош і його молода дружина Перпетуя в 1842 році народили Гната Дороша, переїхали під Катеринослав, вивчили Гната на інженера-залізничника.
2. Друге коліно: Гнат Дорош і дружина його Ольга Вернер, дочка лікаря Алоїза Вернера, у 1880-му народили сина Олександра. Із замовлених панахид виходило, що Гнат помер молодим, та в реєстрових книгах Мар’яна не знайшла записів про відспівування інженера-залізничника. Натомість зберігся щоденник лікаря Алоїза Вернера та карлючки служниці Дарки, яку Вернер вчив грамоти так завзято, що під кінець життя Дарка й собі мемуари написала про життя в панів Дорошів.
Мар’яна скопіювала записи лікаря і служниці, та вивчати не стала.
— Усе зрозуміло з другим коліном, — вирішила.
3. У третьому коліні Олександр Дорош продовжив професію свого діда по матері Алоїза Вернера — у 1905-му закінчив Харківський університет, став лікарем, поїхав людей зцілювати ще далі — до невеличкого містечка Ізюм, де одружився з донькою місцевого священика Тетяною Курійко, жив доволі небідно, та дітей не заводив аж доти, доки в 1910 році не побудував на Веприцькому хуторі дім на вісім вікон. У 1911-му в Олександра і Тетяни народилися хлопчики-двійнята, померли, не проживши і року, і тільки за п’ять років, у 1916-му, Тетяна подарувала чоловікові сина, якого нарекли Ерастом, а сама сконала. І добре, а то би зболіло серце за сина…
4. Четверте коліно роду Дорошевого загубилося в кривавих хвилях революцій, Першої світової і громадянської війн. Тільки у споминах інженера-хіміка Онищенка Мар’яна розшукала згадку про події 1923 року, коли в Ізюмі під керівництвом професора хімії Харківського політехнічного інституту Григорія Юлійовича Жуковського на заводі оптичного скла вперше зварили скло крон, а серед поважних гостей, які спостерігали за історичною подією, був і секретар КП(б)У, герой громадянської війни, орденоносець Іван Кручений «із дружиною і бойовою подругою Лілією Бергман і всиновленим сиротою 7-річним Карлом». Подружжя Кручених вибрало хлопчика з-поміж інших у сиротинці, і хоч раніше його звали Ерастом, вирішило дати дитині справжнє революційне ім’я — Карл на честь великого Карла Маркса, а прізвище залишили, бо дитина боронилася, як могла: відмовлялася їсти, не розмовляла, не відгукувалася на прізвище Кручений, а лиш на Дорош.
— Ераст став Карлом? — Мар’яна розгубилася.
Шукала і Карла, і Ераста. Відповідь знайшла на пожовклій газетній сторінці за рік 1937-й з портретом молодого усміхненого хлопця. Секретар комсомольської організації Ізюмського заводу оптичного скла, інженер-технолог Карл Дорош завзято розповідав читачам, як допоможе побудові соціалізму сильна Червона армія, яка, своєю чергою, ніяк не обійдеться без приладів з оптичним склом, що його виробляє Ізюмський завод.