— В’їлися в мене злидні, як п’явки! — дратувалася. Навіть вирішила, що настав час вдарити по бідній минувшині дорогоцінними прикрасами. Пафосно вдарити, по-багатому.
— Хочу автівку з водієм! — повідомила Шулякові. — Щоби возив мене в місто на закупи.
— Нормально, — кивнув коханець. — У мене «тойота» майже нова без діла іржавіє, - подумав мить, на Аїду глянув. — А мужика не проси. Знаю я тебе, Адко! Краще я тобі водійські права куплю.
Під кінець січня царівна вишивала столицею на червоній, як помідор, «тойоті», навчилася гучно натискати на клаксон і показувати «фак» обуреним водіям.
— Ти що, не бачиш, що я їду?!
Поїздки за кермом збуджували не гірше за секс, одне бісило царівну: центром не покатаєшся. Клятий Майдан розтікся на півміста, там барикади, тут патрулі й заблоковані вулиці. Та революційні пристрасті не збили з курсу.
— Прикрасу собі хочу… Вишукану й ексклюзивну. Не все ж мені кольє з білого золота носити. Під кашеміровий бордовий костюм геть не пасує. І сережок гідних не маю.
Ювелірні салони в центрі не працювали. Аїда порилася в Інтернеті, знайшла сайт антикварного салону на Червоноармійській, що він торгував старовинними прикрасами. Продивилася асортимент, зупинила свій вибір на золотих сережках зі смарагдами і, хоч зелений ніколи не входив у пріоритети, загорілася: сто років тому сережки належали комусь із жінок відомого в столиці сімейства підприємця Бродського. Цілком пристойний рівень для царівни.
Антикварний салон зустрів наглухо зачиненими броньованими дверима. Над входом камер більше, ніж на Алькатрасі. Натисла кнопку дзвінка:
— Я вам телефонувала! З приводу сережок…
Статечний хазяїн із дорогим годинником на зап’ястку, схожий вільною зачіскою на Хостікоєва, чемно запросив усередину, викидайло ростом із Кличка миттю зачинив двері, оглянувши перед тим швидким оком підходи до салону. Довгим вузьким коридором попрямували спочатку до великої зали, повної старовинних меблів і предметів декору. Хазяїн розчахнув непримітні двері в кінці залу — прошу! Аїда зробила крок у повну темряву і навіть перелякалася на мить: зараз її тут замкнуть і жорстоко катуватимуть, перш ніж вона віддасть безлімітну банківську картку.
Спалахнуло світло.
— Прошу, — знову чемно повторив чоловік, вказав на старовинне, оббите оксамитом крісло біля круглого ампірного столу з дивакуватими гнутими ніжками, на які й дихати страшно було.
Аїда відчула себе старою обтріпаною ґавою, яка залетіла з переляку в царський палац. А їй уже: чай-каву?! Келих білого вина? Знітилася. Поправила на грудях коштовне кольє з білого золота.
— Я з приводу сережок… — повторила, як пароль.
На чорному атласі — з десяток різних за віком, художньою цінністю й ціною прикрас, посеред них і сережки сімейства Бродських. Роздивлялася манірно всі, бо чомусь подумала, що так роблять постійні клієнти салону — не поспішають, прикладають до вух по черзі кожні, капризно вигинають вуста, супляться: щось воно не те…
— Зверніть увагу на ці діамантові сережки. Початок двадцятого століття, робота майстерні Нестеренка… — хазяїн нахилився над столиком, аби підхопити прикрасу з чорного атласу, сорочка на шиї розстібнулася, з-під неї — золоте пузате сердечко…
Аїда заклякла.
— Вам зле, пані? — хазяїн помітив: лице дивної клієнтки закам’яніло, зблідла.
Аїда простягнула руку, вказала на золоте сердечко.
— Продайте!
Хазяїн посміхнувся приязно, намагаючись приховати прикрість. Сховав сердечко під сорочку, застібнув неслухняний ґудзик.
— Вибачте. Не продається.
— Жіноча прикраса! Вам геть не личить, — забула, навіщо припхалася. Скутість зникла, вчасно повернулася природна стервозність, відсунула чашку з кавою, чорний атлас із сережками. — Продайте!
— Даруйте, ні!
— Чому?
— Талісман. З цього сердечка почався мій антикварний бізнес.
— Де ж ви придбали його?
— У п’янички за тисячу купоно-карбованців. Пам’ятаєте ті часи?
— Я заплачу тисячу доларів!
- І за десять не продам, пані. Вибачте. Художня цінність його невелика, проте серце — з історією. Належало колись сімейству Йоганна фон Лютцоффа.
— То все — брехня! Воно — моє! У мене його… вкрали! Не вірите? На зворотному боці — літера К, і якщо підчепити пальцем хвостик літери — воно відкриється.
— Так і є… - хазяїн зацікавився, присів навпроти Аїди. — Поважаю людей, які зберігають пам’ять про предків. Проте… Я немало часу присвятив вивченню історії цього серця. Літера «К» — значить Курт. Курт фон Лютцофф. Бачте, це сімейство замовило ювелірам у Варшаві одинадцять таких сердець — для кожної дитини, бо їх у пана Йоганна було аж одинадцятеро. Я маю відомості вже про п’ять таких сердець по всьому світу.