— Ти сьогодні спала, Мар’яно? — перетнулися 12 лютого: стомлена Мар’яна метушилася на підхваті в Полі й лікарів, Пітер із хлопцями саме притяг ноші з геть юним парубком, пораненим травматичною зброєю в око.
— То неважливо, — відповіла.
— А що важливо?
— Мені би додому вирватися хоч на годину. Тата в лікарні провідати.
— Боїшся? Хлопці казали: копи затримують усіх, хто з Майдану виходить.
— Міліція! У нас не копи, а міліція, Пітере.
— Боїшся міліції?
— Гоцик стежку підказав — проберуся. Біда, що грошей немає, а татові вже, певно, треба ліки придбати…
— У мене є гроші, - Пітер дістав гаманець, простягнув Мар’яні пару сотень доларів. — Вистачить?
— Ні! Я не можу…
— Звісно, можеш. Просто візьми. Ми ж друзі.
Мар’яна знітилася, сховала бакси в кишеню.
— Колись віддам, — пробурмотіла розчулено.
— Якщо це привід побачити тебе знову, я не проти, — відповів Пітер. Усміхнувся. — Передавай татові привіт.
Мар’яна не одразу потрапила до татової палати. У коридорі перетнулася з медсестрою.
— Озерова?! — та пашіла роздратуванням. — Ви нам свого тата лікувати привезли чи на довічне утримання?!
Не було би Майдану… Скривавлених лиць, відчайдушних зусиль, неймовірного піднесення і віри… Не потрапила би Мар’яна в той вир справжніх надій, засоромилася би, знітилася, почала би вибачатися…
— Уже вилікували? — спитала медсестру напружено — от-от вибухне.
— Перелом хребта? Ви знущаєтеся?!
— Годі верещати. У чому проблема?
Медсестра зиркнула на Мар’яну ошелешено.
— Наші лікарі вже зробили все, що могли. А реабілітацію спинальникам ми пропонуємо вдома проходити, бо вона роками триває. Тепер розумієте, в чому проблема?! Купуйте терміново інвалідний візок, починайте програму реабілітації. І не зникайте! Бо до Озерова тільки якась стара баба ходила, та й та в останні дні кудись зникла. І кому нам розтлумачувати програму реабілітації?! Хворому?!
— Тата треба забирати?
— Ну, от!
Мар’яна уявила тата в інвалідному візку, п’ятий поверх хрущовки на Воскресенці.
— Нема куди.
— Що?!
— Поки…
— Ні, ви таки знущаєтеся!
— А що ви робите з тими, у кого родичів немає? Надвір викидаєте?
Медсестра насупилася ображено.
— Совість майте! Наші лікарі вашого тата з того світу витягли, а ви…
Мар’яна знітилася, почервоніла. Схаменулася: та що це вона?
— Вибачте…
— У нас ліжок не вистачає, - ображено відповіла медсестра. — Хіба не знаєте? Майдан…
Усе той Майдан… Мар’яна зайшла до татової палати: люду повно, додаткові ліжка, ядучий запах йоду виїдає мозок. Їй би заспокоїти тата, знайти ілюзію, та не брешеться…
— Привіт… — присіла край постелі, на якій лежав тато. — Вибач, що не приходила. Майдан…
Тато виглядав усе таким же тьмяним, ще більше схуд, чорні кола під очима, а очі шепочуть — щоби не жити… Ворухнув рукою, дотягнувся до доньки, поклав долоню на Мар’янину руку.
— Як справи? — спитав тихо. Ані докору, ані образи.
— Погано, — видихнула. — Я тепер геть сама. Мама пішла… Не знаю, до кого. Покинула нас. Грошей немає. То я брехала, що поможу тобі борг віддати… А тепер не хочу брехати. Вибач. Медсестра сказала: час тебе додому забирати, а я і гадки не маю, як те зробити. Ти полеж тут ще трохи, добре? Я за цей час спробую хоч візка інвалідного купити…
Замовкла, глянула на тата насторожено: не доконала відвертостями? Мовчав. Дивився в стелю, наче там відповіді.
— А ще через мене на Майдані один хлопець щез, — додала раптом, схлипнула. — Усіх перепитала — ніхто не знає, що сталося! А мені знайти його треба!
Тато відірвав очі від стелі, глянув на доньку. Обережно погладив її долоню.
— Я піднімуся, — прошепотів впевнено. — Обов’язково піднімуся й у всьому допоможу. Тримайся, сонечко моє.
Ноги не тримали — от бігали, поки Поля кричала: «Мусь, ножиці, тампон! Швидше!», а як зробила крок із Майдану у звичайне життя, так і скінчилися сили. Сиділа біля лікарні, курила, повірила: ось зараз баба Ната пришкандибає, обніме, мовить захриплим від цигарок голосом: «Не журися, квітко моя, жити не страшно…»
Баба все не йшла. Вечір украв бліде сонце, санітарка, що прибирала біля порога приймального відділення, насторожено косувала на худеньку дівчину з глибокими карими очима: якого біса тут тирлується?! Недопалків накидала…