Наступного дня Поліанна прокинулася біля сьомої години. Вікна кімнати виходили на південь і на захід, тому сонця вона ще не бачила. Але вона бачила тьмяну блакить ранкового неба і знала, що день обіцяє бути пречудовим.
У кімнатчині тепер було прохолодніше, ніж напередодні, і з вікна віяло м'якою свіжістю. За вікном весело щебетали птахи, й Поліанна кинулася до вікна поговорити з ними. І тут вона побачила свою тітоньку, що схилилася біля трояндових кущів. Поліанна мерщій вбралася, аби приєднатися до неї.
Вона стрімголов побігла сходами з горища, залишивши широко відчиненими обоє дверей. Далі коридор, ще один проліт сходів і, голосно грюкнувши дверима з сіткою від комах, довкола будинку — до садка.
Тітонька Полі з дідусем саме схилились над трояндовим кущем, коли Поліанна, не тямлячи себе від щастя, кинулася їй на шию.
— Ой, тітонько Полі, тітонько Полі, якби ви знали, яка я рада, що живу на цьому світі такого ранку!
— Поліанно! — рішуче запротестувала леді, випроставшись настільки, наскільки дозволяли дев'яносто фунтів, що повисли в неї на шиї. — Ти завжди так вітаєшся зранку?
Поліанна відпустила руки й почала навшпиньки пританцьовувати.
— Звичайно, ні, тітонько Полі, однак, коли я дуже люблю когось, я не можу стриматися! Я побачила вас у вікно і подумала, що ви ж не хтось там із Жіночої допомоги, а моя справжня рідна тітонька. І ви виглядали так гарно, що я кинулася вниз, щоб обійняти вас.
Похилений дідусь раптом відвернувся. Міс Полі спробувала нахмурити брови, але цього разу їй це вдалося гірше.
— Поліанно, ти… Я… Томасе, на сьогодні досить, ти все зрозумів, що я сказала тобі про троянди? — промовила вона стримано. Тоді повернулась і швидко пішла геть.
— А ви завжди працювали у цьому садку, містере…? — поцікавилася Поліанна.
Дід повернувся. Губи йому тремтіли, а очі туманилися, наче від сліз.
— Так, міс. Я старий Том, садівник, — підказав він. Старий ніжно подивився на дівчинку, і його тремтяча рука несміливо простяглася до маленької русявої голівки. — Ви дуже схожі на свою маму, маленька міс. Я знав її ще з тих пір, коли вона була менша від вас. Я вже тоді працював тут садівником.
Поліанні від хвилювання перехопило подих.
— Ви тут працювали? І ви знали маму звідтоді, коли вона була маленьким янголятком і ще не була на небесах? Ой, розкажіть мені, будь ласка, про неї, — і Поліанна всілася перед старим на землю просто посеред стежинки.
Але з будинку почувся дзвінок. За мить з кухонних дверей вилетіла Ненсі і кинулася до Поліанни.
— Міс Поліанно, дзвінок означає час сніданку. Вона підняла дівчинку й потягла до будинку, засапано пояснюючи на ходу:
— В інший час дзвінок сповіщає про обід і вечерю. Але завжди він означає одне: де б ви не були, повинні облишити все й мерщій бігти до столу. Якщо ви цього не усвідомите, нам щоразу доведеться шукати якогось приводу, з якого можна порадіти, — мовивши це, Ненсі проштовхнула Поліанну в двері, як неслухняне курча в курник.
Перші п'ять хвилин сніданку минули в цілковитій тиші. Раптом міс Полі з відразою помітила дві мухи, що спокійнісінько кружляли над столом.
— Ненсі, звідкіля тут з'явилися мухи? — суворо запитала вона.
— Не знаю, мем. У мене на кухні немає жодної.
Ненсі була настільки схвильована пригодою, яка сталася напередодні, що зовсім не звернула уваги на підняті віконниці в кімнаті Поліанни.
— Напевне, це мої мухи, тітонько Полі, — люб'язно пояснила Поліанна. — Сьогодні вранці в мене в кімнаті їх було напрочуд багато.
Ненсі прожогом вискочила з кімнати, прихопивши з собою тацю з гарячими млинцями, які вона саме збиралася подавати до столу.
— Твої мухи? — витріщилася на небогу міс Полі. — Що ти маєш на увазі? Звідкіля вони з'явилися?
— Звичайно, знадвору, тітонько, залетіли через вікна. Я сама бачила.
— Ти сама це бачила? Ти хочеш сказати, що підняла вікна, хоча на них іще немає захисних сіток від комах?
— Ай справді, тітонько Полі, сіток не було.
Ненсі знову зайшла до кімнати, тримаючи в руках тацю з млинцями. Її обличчя було напруженим і дуже червоним.
— Ненсі, — різко наказала їй господиня, — постав млинці на стіл, піднімися в кімнату міс Поліанни й позачиняй усі вікна. І двері також. Коли впораєшся на кухні, візьми мухобійку і пройдися по всіх кімнатах. Щоб не лишилося жодної мухи. — А тоді звернулася до небоги:
— Поліанно, я замовила захисні сітки від комах на твої вікна. Я пам'ятала, що мусила це зробити. А ось ти геть забула про свій обов'язок.
— Мій обов'язок? — Поліанна від здивування широко відкрила очі.