— Т-так, Поліанно! — пробурмотіла міс Полі, по думки дивуючись собі, чому вона не встає і не йде шукати шалю.
— А зараз я достоту люблю цю кімнату, попри те, що тут немає ні фіранок, ні килимів, ні картин, про які я мрі… — Поліанна раптом урвала і зашарілася. Вона хотіла змінити тему, коли тітка різко запитала:
— Що ти хочеш цим сказати?
— Ні-нічого, тітонько Полі, справді нічого, я не хотіла цього говорити.
— Звісно, — холодно відрізала міс Полі, — але ти почала, то вже закінчуй.
— Та я просто сподівалася, що в моїй кімнаті будуть гарні килими, мереживні фіранки та інша всячина, розумієте? Але, звичайно…
— Ти сподівалася? — гостро урвала міс Полі.
Поліанна ладна була провалитися крізь землю.
— Я не повинна була на це сподіватися, тітонько Полі, — перепрошувала вона. — Може, через те, що я завжди хотіла їх мати й не мала. У нас було тільки два ряденця від місіонерських пожертв, але вони були геть маленькі, ще й один був заляпаний чорнилом, а інший — дірявий. І було лише дві картини, але одну із них тат… я хочу сказати, ми одну продали, а друга була така погана, що розвалилася. Звичайно, це ще не означає, що я мала сподіватися на ту гарну всячину. Просто я собі просто в перший день у вітальні науявляла химерію про власну кімнату і… і… Але, їй-богу, тітонько Полі, це було лише хвилинку, а потім я навіть зраділа, що трюмо не має дзеркала, яке показувало б мої веснянки. І важко уявити кращу картину, ніж чудовий краєвид, що відкривається з вікна. І ви такі добрі, що…
Міс Полі раптом схопилась на рівні ноги. Обличчя її палало.
— Досить, Поліанно, — сказала вона суворо. — Ти сказала більш ніж досить.
Наступної хвилини вона стрімко кинулася вниз по сходах… і лише на першому поверсі вона згадала, що піднімалася на горище, щоб знайти білу шалю в кедровій скрині біля східного вікна.
Не минуло й доби, як міс Полі сухо наказала Ненсі:
— Ти можеш перенести речі міс Поліанни з її кімнати в іншу, поверхом нижче. Я вирішила, що моїй небозі там буде зручніше спати.
— Так, мем, — вголос промовила Ненсі, а по-думки: «Слава тобі, Господи!»
За хвилину вона вже радо кричала до Поліанни:
— Ви тільки-но послухайте, міс Поліанно! Тепер ви спатимете в кімнаті поверхом нижче. Атож, атож.
Поліанна аж побіліла.
— Це означає..? Ні, Ненсі? Ви серйозно?
— Серйозніше не буває, — урочисто проголосила Ненсі, киваючи Поліанні, несучи оберемок одягу з шафи. — Мені наказано перенести речі, і я збираюсь це зробити, доки вона не передумала.
Кінця цієї тиради Поліанна вже не почула. Ризикуючи зламати карк, вона кинулася вниз, стрибаючи через дві сходинки.
Грюкають одні, другі двері, перевертається стілець… і ось вона нарешті дісталася мети — міс Полі.
— Ой, тітонько Полі, тітонько Полі, ви справді так вирішили? У тій кімнаті все є: і килими, і фіранки, і три картини, ще й краєвид за вікном. Ой, тітонько Полі!
— Вгамуйся, Поліанно. Я рада, що тобі сподобалися такі зміни. Але, якщо тебе так обходять ці речі, я сподіваюся, ти дбатимеш про них. Поліанно, підніми стілець. Ти за ці півхвилини двічі грюкнула дверима, — міс Полі намагалася говорити якомога суворіше, бо раптом відчула, що вибухне плачем, а плакати вона не звикла.
Поліанна підняла стілець.
— Так, мем, я знаю, що двічі грюкнула дверима, — радісно погодилася вона. — Розумієте, я щойно довідалася про переселення; гадаю, ви теж грюкнули б… — вона урвала і з новою цікавістю подивилася на міс Полі. — Тітонько Полі, а ви ніколи в житті не грюкали дверима?
— Авжеж — ні, Поліанно! — у голосі міс Полі чувся шок.
— Ой, як прикро, тітонько! — обличчя Поліанни виражало стурбованість і співчуття.
— Прикро?! — повторила остаточно збита з пантелику міс Полі.
— Еге ж. Розумієте, якби ви хотіли, то безперечно грюкнули б. А якщо не грюкнули, то це означає, що вам ніщо в житті не було до душі… Бо інакше ви б грюкнули. Не втрималися б. І мені прикро, що вам ніщо в житті не було до душі!
— Поліанно! — обурено вигукнула леді. Але дівчинка уже побігла геть, і лише віддалений грюкіт дверей на горище відповів за неї. Поліанна кинулася допомагати Ненсі переносити «її речі».
Міс Полі лишилася у вітальні. Спочатку відчула незрозумілий неспокій, а потім — радість… з казна-якого приводу.
ЗНАЙОМСТВО З ДЖИММІ
Настав серпень. Він приніс низку змін і несподіванок, що, проте, не здивували Ненсі. Відколи приїхала Поліанна, вона чекала на них щомиті.