Ні! Дванадцять дурнів!
Налий мені вина!
УҐО
Оці пляшки
Добірного салернського напою
Прислав їх превелебність граф Саноццо
Для вас, синьйоре.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Що ж, я щиро вдячний (усміхається)
Їх превелебності — ти ж так назвав?
Ну, відкорковуй, Уґо, покуштую,
Яке на смак.
УҐО
Синьйоре, так не можна.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Не можна? Що це, в біса, означає?
УҐО
Ані краплини, пане.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Чом же, дурню?
УҐО
Синьйоре, посланець, ввійшовши в дім,
Сказав: вам спершу треба вибрати.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Що-що сказав той бовдур?
УҐО
Унизу
Дарунок інший вибору чекає:
Вино чи він.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Бамбуло, чом не тут
Той інший подарунок?
УҐО
Га, синьйоре?
КАСТІЛЬЙОНЕ
Ти, телепню! Чого ти не приніс
Той інший подарунок?
УҐО
Бо не зміг.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Не зміг! Негідник! Миттю принесеш! (З люттю).
Падлюко, геть! Що на плечах у тебе?
УҐО
Волосяниця, а внизу стоїть (кидає клунок додолу)
Важке барило попелу — не здужав
Його й підняти.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Попелу барило!
Барило попелу! Саноццо очманів!
Ха-ха-ха-ха! Оце так устругнув!
Барило попелу! Ну, хай там що,
А гніватись не можу я на вибір —
Вино чи попіл! Графу передай:
Моє вино — хай забирає попіл.
Стривай лишень! Перекажи йому,
Що я міркую над його словами.
Зустрінемося з ним на маскараді,
А потім пляшку вип'ємо вина —
УҐО виходить.
Він, я та ще фіґляр. Ха-ха-ха-ха!
Таке придумав: попелу барило!
Ха-ха-ха-ха! Ну, як на нього злитись?
Чудовий хлопець все-таки Саноццо. (Виходить).
ЯВА ТРЕТЯ
Зала в палаці герцога.
АЛЕССАНДРА і КАСТІЛЬЙОНЕ.
АЛЕССАНДРА
Сумний ти, Кастільйоне.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Я? Нітрохи!
Я найщасливіша людина в Римі.
Ще кілька днів, о люба Алессандро,
І ти — моя. О, я такий щасливий!
АЛЕССАНДРА
Радієш ти, сказала б, дуже дивно.
Що діється з тобою, мій кузене?
Чому зітхаєш важко?
КАСТІЛЬЙОНЕ
Та невже?
Я й не помітив. Далебі, це звичка —
Таку вже маю звичку дурнувату,
Коли радію надто. Я зітхав? (Зітхає).
АЛЕССАНДРА
Авжеж. Тобі недобре. Забагато
Собі ти потурати став, на жаль.
Ті оргії нічні тебе погублять!
Мій Кастільйоне, дуже ти змінився:
Змарнілий вид... ні, так ніщо не шкодить
Здоров'ю, як неспання та вино.
КАСТІЛЬЙОНЕ (задумливо)
Ніщо, кузино, навіть і журба
Так не шкідлива, як вино й розпуста.
Я кину це.
АЛЕССАНДРА
Отож! А ще облиш
Друзяк своїх крикливих — таж не рівня
Плебеї спадкоємцеві ді Брольйо
І мужу Алессандри.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Їх облишу.
АЛЕССАНДРА
Звичайно — мусиш. І ретельно дбай
Про одяг та про виїзд — вельми прості
Вони як на твій стан, адже пристойність
Багато важить.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Дбатиму й про це.
АЛЕССАНДРА
Гляди ж! І на свою поставу, пане,
Зверни увагу, — гідності тобі
Бракує.
КАСТІЛЬЙОНЕ
Гідності мені бракує.
Авжеж.
АЛЕССАНДРА (спогорда)
Та, бачу, ти смієшся з мене!
КАСТІЛЬЙОНЕ (неуважливо)
Кохана Лалаґо!
АЛЕССАНДРА
Невже причулось?
Про Лалаґу він при мені згадав!
Мій графе! (Кладе руку йому на плече).
Де твої думки?.. Він хворий!
Та що тобі таке?
КАСТІЛЬЙОНЕ (здригнувшись)
Кузино люба!
Простіть мені, я й справді занедужав.
Зніміть, прошу вас, руку із плеча...
Як душно тут! О пані!.. Ось і герцог!