Що ти сказала? А, до речі, люба,
Щось про своє весілля ти мовчиш.
Як Уґо там? Коли вже до вінця?
І чим, Джасінто, я змогла б іще
Зарадити тобі?
ДЖАСІНТА (вбік)
Змогла б іще!
Прозорий вельми натяк. (До Лалаґи). Годі вам
Прикрасами отими докоряти!
ЛАЛАҐА
Прикрасами! Джасінто, далебі,
Про них не йшлося.
ДЖАСІНТА
Так-таки вже й ні!
Я ладна присягнути, що каблучка
Оця фальшива — Уґо так сказав.
Він певен: зроду справжній діамант
Такій, як ви, наш граф не подарує!
А я — вже точно знаю: зараз вам
Не до прикрас. Їй-Богу, не брешу. (Виходить).
ЛАЛАҐА, ридаючи, схиляється на столик, трохи згодом підводить голову.
ЛАЛАҐА
Нещасна Лалаґа! Таке почуть
Від покоївки! Годі. То ж змія,
Яку пригріла ти на власних грудях! (Бере дзеркальце).
Єдиний друг — твій давній щирий друг,
Який тебе ніколи не обдурить!
Люстерко вірне! Розкажи мені
Всю правдоньку сумну і не зважай,
Що болю завдаси. Люстерко мовить
Про вид змарнілий, про запалі очі
І про давно померлу вже Красу,
Нагадує про Радість відлетілу
І про зотліле порохно Надій;
Шепоче тихо, сумно, урочисто
Про темну яму, що дочасно зяє
Погубленій. Люстерко вірне, ти
Не прагнеш зиску, не зламаєш серця —
То Кастільйоне клятву поламав,
Ти — вірне, він же зрадник, зрадник!
Під час цього монологу до світлиці входить і наближається до ЛАЛАҐИ не помічений нею ЧЕРНЕЦЬ.
ЧЕРНЕЦЬ
Доню,
На небесах лише спасіння знайдеш.
Про вічність думай, кайся і молись!
ЛАЛАҐА (рвучко встаючи)
Не можу я молитись. Зло на Бога
В моїй душі! Той страхітливий бешкет
Шматує серце... Геть! Не до молитви —
Та музика в саду мене дратує!
Твій вид нестерпний! Геть! Мене гнітить
Твій чорний стрій. Ебенове розп'яття
Нагонить жах.
ЧЕРНЕЦЬ
Згадай про вічну душу!
ЛАЛАҐА
Ні, про літа дитячі! Батька й матір
Померлих! Ізгадай про мирний дім,
Про джерело прозоре біля ґанку!
Згадай моїх сестричок недорослих!
Згадай моє довірливе кохання,
Його присяги і мою загибель!
Згадай мої страждання люті... Геть!
Та ні! Стривай! Ти щойно говорив
Про молитви й покаяння? Напевно,
Про віру і присягу?
ЧЕРНЕЦЬ
Так.
ЛАЛАҐА
Гаразд.
Я зараз хочу присягнути, дати
Святу, всевладну, непорушну клятву!
Лише мерщій!
ЧЕРНЕЦЬ
Твій запал, дочко, втішний
ЛАЛАҐА
Не про утіху тут ідеться, отче!
Чи маєш ти розп'яття відповідне,
Щоби на ньому скласти я могла
Святу присягу?
ЧЕРНЕЦЬ простягає їй розп'яття.
Ні! Не це! Ні, ні! (Здригається).
Не це, не це! Кажу ж тобі: твій стрій
І хрест ебеновий мене жахають!
Не треба! Маю я своє розп'яття,
Своє розп'яття! І таке, як треба
Для діла і присяги, — символ чину.
А чин і символ мусять буть одним!
Дістає кинджал з руків'ям у формі хреста і підносить його.
Поглянь на хрест, що ним такі присяги
Накреслено на небесах!
ЧЕРНЕЦЬ
Стривай!
Слова твої безумні, дочко, стримайсь!
Уста поблідли і нестямний погляд...
Не випробовуй Божий гнів! Спинись!
Покіль не пізно, схаменись! Не слід,
Не присягай, не треба!
ЛАЛАҐА
Присягла!
ЯВА П'ЯТА
[Кімната в палаці ді Брольйо. ДІ БРОЛЬЙО і КАСТІЛЬЙОНЕ].
КАСТІЛЬЙОНЕ
Без сумніву.
ГЕРЦОГ
Смієшся з чого?
КАСТІЛЬЙОНЕ
Так,
Не знаю й сам. Стривайте, чи не вчора
Про графа ми провадили розмову
Поліціана? Точно, саме вчора
Гуляли Алессандра, ви і я
В саду, пригадуєте?
ГЕРЦОГ
Ту розмову
Прекрасно пам'ятаю. В чому ж річ?
КАСТІЛЬЙОНЕ
Нічого, просто так.
ГЕРЦОГ
А, просто так!
Химерна річ, признаюся, — сміятись