— Ви ж її не знаєте.
— Так, — кивнув Крон. — Але я знаю вас. Повинен знати після стількох років, Холе. Я змушу її підписати цю угоду!
— А якщо вона не захоче?
— Я поясню їй наслідки від надання свідомо неправдивих свідчень. І її з ганьбою виженуть із Поліцейської академії. Вона не дурна, ви ж знаєте.
— Я знаю, — сказав Харрі, зітхнув і підвівся.
Рух на вулиці поновився.
Харрі й Арнольд Фолкестад йшли по Карл-Юханс-гате.
— Спасибі, — сказав Харрі. — Але мені досі цікаво, як ти відразу все збагнув.
— У мене є досвід спілкування з людьми з ОКР.
— Себто?
— З обсесивно-компульсивним розладом. Коли людина з цим розладом щось вирішила, вона не погребує жодними засобами для досягнення мети. Дія заради дії для неї важливіша за наслідки.
— Я знаю, що таке ОКР, у мене є приятель-психолог, який вважає, що я наполовину цим страждаю. Мені цікаво, як ти так швидко зрозумів, що нам потрібен свідок і що нам треба поїхати до криміналістів?
Арнольд Фолкестад тихо засміявся:
— Не знаю, чи варто розповідати тобі про це, Харрі.
— Чому?
— Можу сказати, що я був замішаний у подібній справі. На двох поліцейських збирався подати до суду чоловік, якого вони сильно побили. Але вони його випередили, провівши акцію на зразок нашої. Докази, звичайно, були сфабриковані, один із них знищив технічні докази, що свідчили проти них. А тих, що залишилися, виявилося не досить, і адвокат потерпілого відрадив його від порушення справи, оскільки виграти її вони б не змогли. Я думав, що те ж саме станеться і в нашому випадку.
— Ти говориш так, ніби я дійсно її зґвалтував, Арнольде.
— Пробач, — засміявся той. — Я, можна сказати, чекав, що станеться щось подібне. Дівчина — як бомба, що не розірвалася, її не повинні були брати в академію за результатами психологічних тестів.
Вони крокували площею Егерторгет. У голові Харрі проносилися картинки. Усмішка дівчини в травневий день, з якою він зустрічався в юності. Труп солдата Армії спасіння перед Різдвом. Місто, повне спогадів…
— І хто були ці двоє поліцейських?
— Вони обіймають високі посади.
— Ти тому не хотів мені розповідати? І ти теж у цьому брав участь? Совість нечиста?
Арнольд Фолкестад знизав плечима:
— Усі, хто не може прийняти удар заради правосуддя, повинні пройти крізь муки совісті.
— М-м-м… Поліцейський, схильність до насильства, знищення доказів. Таких небагато. Ми часом не про поліцейського на ім’я Трульс Бернтсен говоримо?
Арнольд Фолкестад нічого не сказав, але тремтіння, що пробігло по його щільному невисокому тілу, відповіло за нього.
— Тінь Мікаеля Бельмана. Ось що ти маєш на увазі, кажучи про високі посади? — Харрі сплюнув на асфальт.
— Поговорімо про щось інше, Харрі.
— Гаразд, давай. Може, перекусимо в "Шрьодері".
— У ресторані "Шрьодер"? А у них є ланч?
— У них є сендвічі з карбонатом. І столи.
— Здається, я вже це бачив, Ніно, — сказав Харрі офіціантці, яка поставила перед ними дві порції добряче просмаженого фаршу, вкритого слабо просмаженою цибулею, на шматкові хліба.
— Тут усе — як раніше, ти ж знаєш, — усміхнулася вона і відійшла від столика.
— Отже, Трульс Бернтсен, значить… — вимовив Харрі й озирнувся. Вони з Арнольдом були практично самі в цьому простому квадратному приміщенні, де, незважаючи на заборону куріння в громадських місцях, досі відчувався запах тютюну. — Я думаю, він багато років був "спалювачем" у поліції.
— Он як? — Фолкестад скептично подивився на їдло на своїй тарілці. — А що Бельман?
— У той час він відповідав за наркотики. Я знаю, що він уклав угоду з таким собі Рудольфом Асаєвим, який торгував героїноподібним наркотиком під назвою віолін, — сказав Харрі. — Бельман надав Асаєву монополію на ринок в Осло, а Асаєв, у свою чергу, посприяв зменшенню видимого наркотрафіку, кількості наркоманів на вулицях і кількості смертей від передозу. І усе це зіграло на руку Бельману.
— Та так добре, що він захопив крісло голови поліції?
Харрі обережно прожував перший шматочок фаршу і знизав плечима, ніби кажучи "може бути".
— А чому ти не дав ходу інформації, яку маєш у розпорядженні? — Арнольд Фолкестад обережно відкушував шматочок того, що, як він сподівався, було м’ясом. Нарешті він здався і подивився на Харрі, але той відповів йому байдужим поглядом, продовжуючи жувати. — Удар заради правосуддя?
Харрі проковтнув шматок, узяв паперову серветку і витер рота:
— У мене не було доказів. До того ж я вже не працював у поліції. Це була не моя справа. Та й тепер — це не моя справа, Арнольде.