І він подумав про те, про що обов’язково повинен був подумати раніше: як він може просити людину, яку так сильно любить, поєднати своє життя із таким типом, як він?
Катрина лежала, відкривши рот, і слухала гнівні переговори з рації. Позаду неї люто лаявся Мікаель Бельман. У руках чоловіка на сходах був зовсім не пульт дистанційного керування.
— Це платіжний термінал для банківських карт, — прохрипів задиханий голос.
— А що у нього в сумці?
— Піца.
— Повтори!
— Здається, хлопець — нікчемний рознощик піци! Каже, що працює в "Піца-експрес". Отримав замовлення доставити піцу за цією адресою сорок п’ять хвилин тому.
— Добре, перевіримо.
Мікаель Бельман потягнувся вперед і взяв у руки рацію:
— Це Мікаель Бельман. Він послав попереду себе рознощика на розвідку. Це означає, що він десь поблизу і стежить за тим, що відбувається. У нас є собаки?
Тиша. Скрегіт.
— У-нуль-п’ять на зв’язку. Собак немає. Можуть прибути за п’ятнадцять хвилин.
Бельман знову пошепки вилаявся і натиснув на кнопку зв’язку:
— Тягніть їх сюди! І вертоліт із прожектором і теплошукачем. Підтвердіть.
— Прийнято. Викликаємо вертоліт. Але не думаю, що на ньому встановлений теплошукач.
Бельман відключив передавач, прошепотів "ідіот", а потім відповів:
— Так, на ньому встановлений теплошукач, отже, якщо він у лісі, ми його знайдемо! Використайте усіх людей, щоб оточили ліс із півночі й заходу. Якщо він побіжить, то в тому напрямку. Який у тебе номер мобільного, У-нуль-п’ять?
Бельман відключив передавач і подав сигнал Катрині. Вона набрала на мобільнику цифри, які продиктував У-нуль-п’ять, і простягла апарат Бельману.
— У-нуль-п’ять? Фалькейд? Слухай мене, ми програємо цей матч, і в нас занадто мало людей для ефективного прочісування лісу, тому ми повинні спробувати завдати удару здалека. Оскільки цілком очевидно, що він здогадувався про нашу присутність, він напевне може мати доступ до нашої хвилі. У нас дійсно немає ніякого теплошукача, але якщо він думатиме, що є і що ми оточимо ліс із півночі і заходу, то… — Бельман прислухався. — Саме так. Розстав своїх людей зі східного боку. Але залиш парочку на місці на випадок, якщо він усе-таки прийде до будинку перевірити, як усе пройшло.
Бельман відключився і повернув апарат Катрині.
— Що ви думаєте? — запитала вона.
Дисплей телефону згас, і здавалося, що світло від білих, не покритих пігментом плям на його обличчі пульсує в темряві.
— Я гадаю, — відповів Мікаель Бельман, — що нас обвели кругом пальця.
Розділ 26
Вони виїхали з міста о сьомій.
Машини, що рухалися назустріч їм, тихо і похмуро стояли в уранішній пробці. Тиша наповнювала і їхню машину, оскільки обоє вони дотримувалися колишнього пакту про неприпустимість необов’язкових розмов до дев’ятої години. Коли вони проїздили через пункт оплати на шляху до швидкісного шосе, почався дощ, такий дрібний, що двірники наче засмоктували його в себе, а не змахували зі скла.
Харрі увімкнув радіо, прослухав ще одне зведення новин, але й тут нічого не сказали. Ні слова про новину, яка мала з’явитися на всіх новинних порталах сьогодні вранці. Арешт у Бергені, новина про затримання підозрюваного у вбивствах поліцейських. Після новин спорту, в яких розповідалося про матч збірних Норвегії та Албанії, пустили дует Паваротті з якоюсь поп-зіркою, і Харрі швидко вимкнув радіо.
Коло пагорбів Карихаугена Ракель поклала свою долоню на руку Харрі, що знаходилася, як завжди, на важелі перемикання передач. Харрі чекав, що вона що-небудь скаже.
Бувають розмови необов’язкові, а бувають і обов’язкові.
Скоро вони розлучаться на цілий робочий тиждень, а Ракель ще ні словом не згадала про його нічне сватання. Невже пошкодувала про сказане? Вона ніколи не говорила того, чого не думає. Біля спуску в Леренскуг він подумав: а раптом їй здалося, що це він шкодує про сказане? І якщо вони зроблять вигляд, що нічого справді не було, втоплять подію в океані тиші, то, значить, нічого й не було. У гіршому разі, вони згадуватимуть про цю подію як про абсурдний сон. Дідько, а може, йому дійсно усе приснилося? У дні, коли він захоплювався опіумом, траплялося, він розмовляв із людьми, виходячи зі своєї упевненості в тому, що ті або інші події мали місце в реальності, а відповіддю йому були лише здивовані погляди.
З’їжджаючи у бік Леренскуга, Харрі порушив ще один пакт:
— Що ти думаєш про червень? Двадцять перше — це субота.
Він кинув на неї швидкий погляд, але вона сиділа відвернувшись і роздивлялася хвилясту місцевість, покриту полями. Тиша. Дідько, вона шкодує… Вона…