Повітря само по собі з шипінням вирвалося з його легень, і Харрі з полегшенням зітхнув. Вона просто вибігла в магазин і залишила удома телефон, навіть двері не замкнула. Пішла в аптеку в торговому центрі купити пігулки від головного болю або температури. Так усе й було. Харрі згадав про пару кросівок коло дверей. Ну то й що? Адже у жінки не одна пара взуття. Потрібно просто зачекати кілька хвилин, і вона з’явиться.
Харрі переминався з ноги на ногу. Диван манив дуже спокусливо, але Харрі не став заходити до вітальні. Погляд його впав на підлогу. Навколо журнального столика перед телевізором була світла пляма.
Ймовірно, вона викинула килим.
Зовсім нещодавно.
Харрі відчув, як тіло під сорочкою засвербіло, ніби він нещодавно голим і пітним качався по траві. Він сів навпочіпки і вловив слабкий запах нашатирю, що йшов від паркету. Якщо він не помилявся, така підлога не любить нашатирю. Харрі підвівся і пройшов по коридору до кухні.
Порожньо, прибрано.
Він відчинив високу шафку поряд із холодильником. За якимись неписаними правилами п’ятдесятих років усі, що жили в таких будинках, зберігали сипкі продукти, інструменти, важливі документи і пристосування для прибирання в однакових місцях. Внизу шафки стояло відро, на краю якого акуратно лежала стара ганчірка. На першій поличці лежали три ганчірки для пилу, непочатий і початий рулони білих сміттєвих пакетів, флакон зеленого мила "Кристал" і каністра з етикеткою "Бона Поліш". Харрі нахилився і прочитав її.
Для паркету. Не містить нашатирю.
Харрі повільно підвівся і постояв прислухаючись. Принюхався.
Він давно не практикувався, але постарався сконцетруватися і запам’ятати усе, що бачив. Перше враження. Він неодноразово підкреслював це на своїх лекціях: для слідчого-тактика перші думки, що прийшли в голову на місці злочину, частенько є найважливішими і найправильнішими, це збір даних органами відчуттів, що були вже на грані, до того, як вони притупляться, і в суперечку з ними вступлять сухі факти, здобуті криміналістами.
Харрі заплющив очі й спробував відчути те, що намагався розповісти йому будинок: яку деталь він упустив, і чи може вона розповісти йому про те, що він хоче знати.
Але якщо будинок і говорив, то голос його глушився шумом сміттєприбиральної машини, що працювала прямо навпроти входу. Харрі чув голоси чоловіків у кабіні, звук хвіртки, що відкривається, радісний сміх. Безтурботний. Неначе нічого не сталося. Можливо, нічого й не сталося. Можливо, Беата скоро увійде до цих дверей, шморгне носом, щільніше зав’язуючи шарф на горлі, і просвітліє, здивувавшись і зрадівши його візиту. Вона здивується і зрадіє ще більше, коли він запитає, чи хоче вона бути його свідком на весіллі з Ракеллю. І вона розсміється і почервоніє, як це бувало, варто було кому-небудь кинути погляд на неї. Дівчина, що свого часу засіла в "камері тортур" — відеозалі Поліцейського управління, де по дванадцять годин поспіль безпомилково й упевнено пізнавала замаскованих грабіжників, знятих банківськими камерами спостереження. Дівчина, що стала головою криміналістичного відділу. Начальником, що користується любов’ю підлеглих. Харрі ковтнув.
Усе це було схоже на похоронну промову.
"Припини, вона зараз прийде!" Він зробив глибокий вдих, почув, як стукнула хвіртка і включився прес.
І тоді він згадав її. Деталь. Те, що було не так.
Він заглянув у шафку. Невикористаний рулон білих сміттєвих мішків.
А сміттєві мішки в її баку були чорними.
Харрі рвонув на вулицю.
Він пробіг по коридору в двері і далі до хвіртки. Він біг щосили, серце його калатало.
— Стійте!
Один зі сміттярів подивився на Харрі. Одна його нога стояла на платформі машини, що рухалася до наступного будинку. Сухий звук жування сталевих щелеп. Харрі здавалося, що він виходить з його голови.
— Припиніть це негайно!
Він перестрибнув через огорожу і приземлився обома ногами на асфальтований тротуар. Сміттяр відреагував миттєво, натиснувши на червону кнопку "Стоп", що відключила прес, і постукав по борту машини. Сміттєприбиральник зупинився з гучним пирханням.
Прес затих.
Сміттяр заглянув у нього.
Харрі повільно підійшов і теж подивився в залізну пащу. З неї, напевно, смерділо, але Харрі нічого не помічав. Він дивився тільки на наполовину спресовані сміттєві пакети, що репнули. З них крапало і текло, і метал забарвлювався в червоний колір.
— Люди зовсім схибнулися, — прошепотів сміттяр.
— Що там? — гукнув шофер, висовуючи голову з кабіни.