Він спробував вийняти голову з діри, але вона неначе зменшилася в розмірах і стиснулася навколо його шиї, щоб замурувати його разом із мертвим. Відчуваючи наближення паніки, Харрі просунув пальці між шиєю і нерівним краєм отвору і став відривати від нього шматки. Вивільнив голову.
Кроки стихли.
Серце у нього відчайдушно колотилося, і він почекав, поки воно не заспокоїлося. Потім дістав з кишені запальничку, сунув руку в отвір і запалив її. Він уже збирався просунути голову туди, аж раптом помітив дещо. Поліетиленова фіранка між спальнею і вітальнею. За нею щось було. Силует. За фіранкою хтось стояв і дивився на нього.
Харрі прокашлявся:
— Катрино?
Відповіді не було.
Харрі пошукав поглядом лом, кинутий десь на підлогу, побачив його і спустився вниз із крісла так тихо, як тільки міг. Він поставив ногу на підлогу, і тут знову почув якийсь рух Він зрозумів, що не встигне дотягнутися до лома. Голос був майже веселий:
— Ну от, ми знову зустрілися.
Харрі підняв голову. Оскільки він дивився проти світла, у нього кілька секунд пішло на те, щоб упізнати того, хто стояв перед ним. Він тихо вилаявся про себе. Мозок шукав можливі сценарії розвитку подій у найближчі миті, але не знайшов жодного, зациклившись на питанні: "Дідько, що тепер буде?"
Розділ 29
На плечі у неї висіла сумка. Вона зісковзнула вниз і впала на підлогу із напрочуд важким звуком.
— Що ти тут робиш? — запитав Харрі захриплим голосом і несподівано подумав, що у нього сталося дежав’ю.
І відповідь її прозвучала знайомо:
— Тренувалася в залі для єдиноборств.
— Це не відповідь, Сільє.
— Ні, відповідь, — вимовила Сільє Гравсенг, виставивши вперед стегно. Вона була одягнена в тонку спортивну куртку, чорні легінси й кросівки, а волосся зібрала у хвіст. Дівчина хитро посміхнулася: — Я була в спортзалі і побачила, як ти виходиш з академії. І пішла за тобою.
— Навіщо?
Вона знизала плечима:
— Можливо, для того, щоб дати тобі ще один шанс.
— Який ще шанс?
— Зробити те, що ти хочеш.
— А саме?
— Гадаю, про це не обов’язково говорити вголос, — вона трохи схилила голову до плеча. — Я прочитала це на твоєму обличчі в кабінеті у Крона. Твоє обличчя не можна було назвати безстороннім, Харрі. Ти хочеш мене.
Харрі кивнув на сумку:
— Ці твої тренування — щось подібне до курсів для ніндзя з використанням різної зброї?
Він говорив захриплим голосом, бо в роті у нього пересохло.
Сільє Гравсенг обвела поглядом кімнату:
— Щось на кшталт того… У нас тут навіть ліжко є.
Вона підняла сумку і пройшла повз Харрі, відставивши убік стілець, поклала сумку на ліжко й спробувала відсунути диван, який заважав пройти до ліжка, але той застряг. Сільє нахилилася, вхопилася за спинку дивана і потягла. Харрі дивився на її сідниці, що випиналися з-під куртки, на м’язи напружених стегон. Він почув її тихий стогін:
— Ти що, не допоможеш мені?
Харрі глитнув.
Дідько, дідько.
Він подивився на світлий пучок волосся, що танцював на її спині. На матерію, що врізалася між сідницями. Сільє припинила рухатися й завмерла, неначе щось помітила. Так. Його думки.
— Справді? — прошепотіла вона. — Ти хочеш узяти мене?
Харрі не відповів, тільки відчув наближення ерекції, схожої на запізнілий біль від удару в живіт, який розливався вниз по тілу з точки нижче пояса. У голові в нього завирувало, бульбашки з наростаючим шумом піднімалися вгору й лопалися. Він зробив крок уперед. Спинився.
Сільє злегка повернула голову, але опустила очі в підлогу.
— Чого ти чекаєш? — прошепотіла вона. — Ти хочеш… ти хочеш, щоб я чинила опір?
Харрі глитнув. Він не діяв на автопілоті. Він знав, що робить. І він був таким. Саме таким він і був. І навіть попри те, що він заявив про це собі вголос, він збирався це зробити. Чи ні?
— Так, — почув він власний голос. — Зупини мене.
Дівчина легко зігнулася в попереку, і Харрі подумав: точнісінько як у приматів… Може, й він так запрограмований? Він торкнувся рукою її поперека і відчув спітнілу шкіру під поясом її легінсів. Просунув два пальці під пояс. Залишалося тільки… Сільє трималася однією рукою за спинку дивана, іншою — за сумку. Рука її була у відкритій сумці.