— Так, — відповів Харрі.
— Нам потрібні криміналісти?
— Поки не знаю.
— Чому?
— Залежить від того, чи захоче убійний відділ зайнятися цим випадком.
Розділ 30
— Про це важко говорити, — сказав Харрі і загасив недопалок об підвіконня.
Він не став зачиняти вікно, що виходило на вулицю Спурвейсгата, а повернувся до свого стільця. Коли Харрі подзвонив Столе Еуне о шостій ранку і сказав, що він уже на ногах і в дорозі, той запропонував йому прийти о восьмій годині, перед першим пацієнтом.
— Ти й раніше приходив сюди поговорити про непрості речі, — сказав Столе.
Наскільки Харрі пам’ятав, Столе був психологом, до якого співробітники відділу розслідування вбивств і КРИПОСу бігали, коли бувало непереливки. І робили вони це не лише тому, що в поліції був номер телефону Еуне, але й тому, що він був одним із небагатьох психологів, які уявляли собі поліцейські будні. І вони знали, що можуть бути впевненими в його мовчанні.
— Так, але тоді йшлося про пиятику, — сказав Харрі. — Це… це щось цілком інше.
— Хіба?
— Ти так не думаєш?
— Гадаю, оскільки ти насамперед подзвонив мені, це означає, що ти думаєш, буцімто у тебе проблема схожого характеру.
Харрі зітхнув, зігнувся і поклав лоба на сплетені руки.
— Може, й так. У мене завжди було відчуття, що я починав пити у найбільш непідходящий час. Що я завжди ламався саме тоді, коли потрібно було зберігати свіжу голову. Неначе усередині мене жив демон, який бажав послати все до біса. Який прагнув запроторити мене до пекла…
— Така у нечистого робота, — Столе приглушив позіх.
— У такому разі цей демон попрацював на славу. Я трохи не зґвалтував дівчину…
Позіх у Столе вмить зник.
— Що? Коли?
— Учора ввечері. Дівчині — колишня студентка Поліцейської академії, вона з’явилася, коли я обшукував квартиру, де жив Валентин.
— Ого? — Столе зняв окуляри. — Знайшов щось?
— Лобзик із зламаним полотном, який, судячи з усього, пролежав там кілька років. Звичайно, його могли забути робітники, що обшивали стелю, але тепер щербини на полотні звіряють зі знахідками з Бергсліа.
— Іще щось?
— Ні. Так. Дохлого борсука.
— Борсука?
— Еге ж. Напевно, він зробив собі кубло під стелею.
— Хе-хе. Майже як у пісні. У нас був борсук, але, на щастя, він жив у саду. У нього страшний укус. А цей що, здох під час зимівлі?
У Харрі смикнувся куточок рота.
— Якщо тобі цікаво, я можу притягти судових медиків…
— Пробач, я… — Столе похитав головою і знову начепив окуляри. — Прийшла дівчина, і ти відчув спокусу зґвалтувати її, так було діло?
Харрі підняв руки над головою:
— Я нещодавно покликав заміж жінку, яку люблю понад усе на цьому світі. Я бажаю тільки одного: прожити з нею щасливе життя. І коли я про це думаю, з мене вискакує цей диявол, і… і… — Він знову опустив руки.
— Чому ти зупинився?
— Бо я сиджу тут і придумую якогось диявола. Я знаю, як ти його назвеш. Відмова од відповідальності.
— А хіба ні?
— Дідько, та звичайно ж, так! Той самий хлопець, тільки в іншій одяганці. Я гадав, його звали "Джим Бім". Бо його звали "зарано померла мати" чи "велике навантаження на роботі". Чи "тестостерон", або "гени алкоголіка". І може, я й маю рацію, але якщо здерти оту одяганку з цього хлопця, то під нею виявиться Харрі Холе.
— І ти стверджуєш, що Харрі Холе трохи не зґвалтував цю дівчину учора ввечері?
— Я потай мріяв про це…
— Про те, щоб зґвалтувати? У принципі?
— Ні. Справа у дівчині. Вона благала мене про це.
— Зґвалтувати? Ну, тоді, строго кажучи, йдеться не про зґвалтування.
— Уперше вона попрохала мене просто її трахнути. Вона мене провокувала, але я не міг, вона була студенткою академії. А після цього я став ґвалтувати її у своїх фантазіях. Я… — Харрі провів рукою по обличчю. — Я не думав, що в мені є таке. Ґвалтівник. Що зі мною, Столе?
— Значить, у тебе було як бажання, так і можливість зґвалтувати, але ти вважав за краще цього не робити?
— Дехто прийшов і завадив. Зґвалтування — не зґвалтування, але вона запросила мене взяти участь у рольовій грі. А я був готовий зіграти запропоновану роль, Столе. Та ще й як готовий.
— Добре, але я, як і раніше, не бачу тут зґвалтування.
— Можливо, не в юридичному сенсі, але…
— Але що?
— Але якби ми почали і вона б попросила мене зупинитися, я, чорт забирай, не знаю, чи зупинився б.
— Не знаєш?
Харрі знизав плечима:
— Діагноз готовий, лікарю?