Він почув дзенькіт ключів і велосипедного замка. Звук сирен ставав дедалі гучнішим. А потім ніж зник. Але перш ніж Харрі встиг зреагувати і відскочити убік, його голову смикнули назад за допомогою чогось, обмотаного навколо його шиї. Харрі ударився потилицею об стовп, з очей його полетіли іскри, і він став хапати ротом повітря. Знову задзвеніли ключі, тиск на горло послабився, і Харрі машинально підняв руку і просунув два пальці між горлом і тим, що обвилося навколо шиї. Він зрозумів, що це. От дідько!
Валентин проїхав повз нього на велосипеді. Начепив окуляри, відсалютував йому, приставивши два пальці до шолома, і щосили натиснув на педалі.
Його спина з чорним рюкзаком зникала вдалині. Сирени не могли бути ближче, ніж за два квартали звідси. Повз Харрі проїхав велосипедист. Шолом, чорний рюкзак. Ще один. Без шолома, зате з чорним рюкзаком. І ще один. От сучий син! Здавалося, що сирени звучать у нього в голові. Харрі заплющив очі і згадав давньогрецький логічний парадокс про предмет, що наближається: ось він знаходиться на відстані в один кілометр, півкілометра, третину кілометра, чверть, і якщо правда, що числовий ряд нескінченний, то він ніколи не наблизиться до тебе впритул.
Розділ 32
— Значить, ти стояв, прикутий до стовпа звичайним велосипедним ланцюгом, обмотаним навколо шиї? — недовірливо запитав Бйорн Гольм.
— До бісового стовпа, що забороняє парковку, — підтвердив Харрі, дивлячись у порожню чашку з-під кави.
— Яка іронія… — промовила Катрина.
— Для того, щоб звільнити мене, довелося прислати патрульну машину із здоровенними кусачками.
Двері до Котельні прочинилися, і до приміщення увірвався розлючений Гуннар Хаген.
— Я щойно дізнався. Що відбувається?
— Усі патрульні машини, природно, шукають його в тому районі, — сказала Катрина. — Вони зупиняють і перевіряють кожного велосипедиста.
— Попри те, що він уже давно позбувся велосипеда і пересів або в таксі, або на громадський транспорт, — зауважив Харрі. — Про Валентина Єртсена багато що можна сказати, але він точно не ідіот.
Задиханий начальник відділу впав на стілець:
— Він залишив сліди?
Мовчання.
Хаген побачив обличчя з виразом осуду.
— Що таке?
Харрі кашлянув:
— Ти сів на стілець Беати Льонн.
— Справді? — Хаген підхопився.
— Він утік, кинувши свою тренувальну куртку, — відповів Харрі. — Бйорн відвіз її криміналістам.
— Піт, волосся, усе таке, — сказав Бйорн. — Гадаю, нам протягом доби або двох підтвердять, що Пол Ставнес і Валентин Єртсен — одна особа.
— У куртці ще щось було? — запитав Хаген.
— Ні гаманця, ні телефону, ні блокнота, ні щоденника з розкладом запланованих убивств, — відповів Харрі. — Тільки оце.
Хаген автоматично узяв те, що простягав йому Харрі, і став розглядати. Маленький запечатаний пакетик із набором з трьох ватних паличок, усі три на місці.
— Навіщо йому це?
— Убити кого-небудь… — глузливо припустив Харрі.
— Це щоб вуха чистити, — насупився Бйорн Гольм. — А насправді щоб чухати у вусі, так? Шкіра подразнюється, ми починаємо чесати ще сильніше, вихід сірки збільшується, і тут нам негайно потрібна ватна паличка. Героїн для вух, ось що це таке.
— Або для косметики, — припустив Харрі.
— Он як? — здивувався Хаген, вивчаючи пакетик. — Ти хочеш сказати, що він… фарбується?
— Ну, він маскується. Він уже зробив пластичну операцію. Столе, ти довше за всіх спостерігав його зблизька.
— Я про це не думав, але, можливо, ти й маєш рацію.
— Для того, щоб добитися певних одмінностей, досить трохи туші й олівця, — зауважила Катрина.
— Ну, годі, — махнув рукою Хаген. — У нас є що-небудь на Пола Ставнеса?
— Небагато, — відповіла Катрина. — У реєстрі населення Норвегії жодного Пола Ставнеса з датою народження, яку він повідомив Еуне, не значиться. Двох інших людей із цим ім'ям вже перевірила місцева поліція, це не він. А літня пара, що проживає за залишеною ним адресою, ніколи не чула ні про Пола Ставнеса, ні про Валентина Єртсена.
— Ми зазвичай не перевіряємо даних, що надають пацієнти, — додав винувато Еуне. — Він розплачувався після кожного сеансу.
— Готель, — швидко мовив Харрі. — Пансіонат, госпіс. В усіх тепер є списки мешканців в електронному вигляді.
— Перевірю, — відгукнулася Катрина, крутнулася на стільці і заклацала клавіатурою свого комп’ютера.
— Хіба такі речі можна знайти в Мережі? — запитав Хаген зі скепсисом у голосі.