— Ні, — відповів Харрі. — Але Катрина користується деякими пошуковими системами. Дехто точно хотів би, щоб їх не існувало.
— Он як? Це ж чому?
— Бо в них є доступ до рівня кодування, при якому навіть найкращі у світі фаєрволи не допоможуть, — відповів Бйорн Гольм, заглядаючи через плече Катрини.
У кабінеті лунали звуки швидких клацань клавіш, схожих на шелестіння лап таргана, що біжить по скляному столу.
— Як таке можливе? — поцікавився Хаген.
— У фаєрволах використовується той самий рівень кодування, — відповів Бйорн. — Пошуковці — самі фаєрволи.
— Кепська справа, — сказала Катрина. — Ніде немає ніякого Пола Ставнеса.
— Але повинен же він десь жити! — вигукнув Хаген. — Якщо він знімає житло під ім’ям Пол Ставнес, це ж можна встановити?
— Сумніваюся, що він звичайний винаймач житла, — відповіла Катрина. — Більшість хазяїв нині перевіряють своїх мешканців, як мінімум, у Гуглі і шукають у списках платників податків. І Валентин знав, що вони запідозрили б недобре, якби ніде не змогли відшукати його імені.
— Готель, — сказав Харрі, підвівся і підійшов до дошки, на якій вони намалювали те, що Хаген сприйняв як карту вільних асоціацій зі стрілками і ключовими словами, але потім упізнав імена жертв убивств. Одне з них було позначено лише буквою "Б".
— Ти вже говорив "готель", любий, — сказала Катрина.
— Три ватні палички, — продовжував Харрі. Він нахилився до Хагена і вихопив у нього запаяний пакетик. — Такий набір у магазині не купиш. Такі лежать у готельних ваннах разом із пляшками шампуню і бальзаму. Спробуй ще раз, Катрино. Пошукай Юдаса Йохансена.
Пошук зайняв менше п’ятнадцяти секунд.
— Відповідь заперечна, — оголосила Катрина.
— Дідько! — вилаявся Хаген.
— Пошук ще не скінчився, — пробурмотів Харрі, розглядаючи пакетик. — Назви виробника немає, але звичайні ватні палички зроблені з пластмаси, а ці — з дерева. Якимось чином можна з’ясувати, хто їх робить і в які готелі Осло постачає.
— Постачання готелів, — сказала Катрина, і пальці-комахи знову забігали по клавішах.
— Мені час іти, — вимовив Столе, підводячись.
— Я проведу тебе, — відгукнувся Харрі.
— Ви його не знайдете, — сказав Столе, коли вони стояли перед будівлею Поліцейського управління і дивилися на Бутспарк, що купався у яскравому холодному весняному сонці.
— Ти хочеш сказати "ми"?
— Можливо, — зітхнув Столе. — У мене немає відчуття, що я вам допомагаю.
— Допомагаєш? — сказав Харрі. — Ти трохи не доставив нам Валентина.
— Він утік.
— Особа його встановлена, ми близько. До речі, чому ти вважаєш, що ми його не візьмемо?
— Ти сам його бачив. Як ти гадаєш?
Харрі кивнув:
— Він сказав, що прийшов саме до тебе, бо ти проводив його психологічний огляд. Того разу ти дійшов висновку, що його можна судити в юридичному відношенні, так?
— Так. Але, як тобі відомо, люди з серйозними психічними порушеннями можуть бути засудженими.
— Ти шукав тяжку форму шизофренії або психоз у момент скоєння злочину і таке інше?
— Так.
— Але у нього міг бути маніакально-депресивний психоз чи психопатія. Або біполярний розлад другого типу чи соціопатія.
— В даному випадку правильним терміном буде "дисоціальність". — Столе узяв сигарету, яку простягнув йому Харрі.
Харрі прикурив обидві.
— Добре, що він прийшов до тебе, хоча й знав, що ти працюєш на поліцію. Але ж він продовжив ходити до тебе і після того, як зрозумів, що ти береш участь у полюванні на нього?
Столе затягнувся і знизав плечима:
— Може, я такий прекрасний психотерапевт, що він вирішив ризикнути.
— Інші припущення є?
— Еге ж. Можливо, він шукає гострих відчуттів. Багато серійних убивць приходили до слідчих під різними приводами, щоб зіткнутися з полюванням на самих себе і відчути тріумф, що їм удалося обдурити поліцію.
— Валентин зняв із себе футболку, хоча мав знати, що тобі відомо про його татуювання. Величезний ризик, якщо ти скоїв злочин, за який тебе розшукують.
— Що ти хочеш сказати?
— Що я хочу сказати?
— Ти хочеш сказати, що у нього є неусвідомлене бажання бути спійманим? Що він прийшов до мене, аби я його упізнав? А коли мені це не вдалося, він підсвідомо допоміг мені, показавши татуювання? Це не було випадковістю, він розумів, що я побачу його відображення.
— І коли він добився свого, то здійснив відчайдушну втечу?
— Свідомість узяла гору. Це може пролити нове світло на вбивства поліцейських, Харрі. Вбивства, які скоює Валентин, — це насильницькі дії, і йому підсвідомо хочеться, щоб вони припинилися, він хоче бути покараним, хоче екзорцизму, хоче, аби хтось зупинив демона, що живе всередині нього. І коли ми не змогли його узяти за скоєння первинних убивств, він робить те ж саме, що й багато серійних убивць: підвищує ризик. У його випадку — здійснюючи напади на поліцейських, які не змогли упіймати його першого разу. Адже він знає, що на розслідування вбивств поліцейських будуть кинуті абсолютно усі сили. І врешті-решт, він демонструє своє татуювання людині, котра, як йому відомо, бере участь у розслідуванні. Я гадаю, можливо, ти маєш рацію, Харрі.