— Зворотний відлік від п’яти, і заходимо. П’ять, чотири…
Харрі не знав, чи відчуває він свій власний або чужий адреналін, але у нього був яскраво виражений смак і запах, гіркий, солоний, як пістон від іграшкового пістолета, що вистрелив.
Двері відчинилися, і Харрі побачив, як чорні спини біжать через ворота і долають десять метрів, що відділяють їх від вхідних дверей, а потім зникають усередині будівлі.
Услід за ними Харрі вибрався з машини, поправляючи на собі куленепробивний жилет. Шкіра під ним була вже мокрою від поту. Фалькейд зліз із переднього пасажирського сидіння, заздалегідь вийнявши ключі із запалення. Харрі непевно пам’ятав випадок, коли об’єкти бліц-облави втекли від поліції на поліцейській машині, в якій лишилися ключі. Харрі простягнув "Глок" Фалькейду:
— У мене немає дозволу на носіння вогнепальної зброї.
— Видаю тобі тимчасовий дозвіл, — сказав Фалькейд. — Ситуація того потребує. Поліцейська інструкція, параграф такий-то. Напевно.
Харрі зарядив пістолет і пішов по гравієвій доріжці, коли назустріч ньому з будівлі вибіг молодик із кривою шиєю, як у пелікана. Борлак його ходив туди-сюди, наче він щось їв. Харрі помітив, що ім’я на табличці на лацкані його чорного піджака відповідає імені портьє, з яким Харрі розмовляв по телефону. Портьє не знав, чи знаходиться постоялець у номері чи взагалі у готелі, але обіцяв перевірити. Харрі суворо-пресуворо велів йому не робити цього, а просто продовжувати працювати, як ні в чому ні бувало, і зберігати спокій, бо тоді ні він, ні хтось інший не постраждає. Побачивши семеро одягнених у чорне й озброєних до зубів мужиків, вказівку щодо збереження спокою, звичайно, виконати було складно.
— Я віддав їм майстер-ключ, — вимовив портьє з помітним східноєвропейським акцентом. — Вони сказали, щоб я йшов на вулицю і…
— Станьте за нашою машиною, — прошепотів Фалькейд, вказуючи великим пальцем за спину.
Харрі одійшов від них. Тримаючи пістолет перед собою, він обігнув будинок і опинився в тінистому яблуневому саду, що тягнувся до огорожі сусідньої ділянки. Літній чоловік, що сидів на терасі з "Дейлі телеграф" у руках, опустив газету й подивився на нього поверх окулярів. Харрі показав напис великими літерами "ПОЛІЦІЯ" на жилеті, притиснув указівний палець до губ, отримав у відповідь короткий кивок і зосередився на вікнах четвертого поверху. Портьє пояснив їм, де знаходиться кімната ймовірного білоруса, сказав, що до неї веде один коридор, який закінчується тупиком, і що вікна номера виходять у сад.
Харрі поправив навушник і став чекати.
Через кілька секунд почалося. Пролунав глухий удар від розриву шокової гранати в зачиненому приміщенні, а слідом за ним — дзенькіт шибок.
Харрі знав, що тиск повітря зробить на тих, що знаходяться у приміщенні, тільки один ефект — вони на якийсь час оглухнуть. Але вибух у поєднанні зі сліпучим світлом і раптовим штурмом у перші три секунди вводить у ступор навіть підготовлених людей. А "Дельті" більше трьох секунд і не знадобиться.
Харрі чекав. І ось у навушнику пролунав приглушений голос. Повідомлення було очікуване:
— Кімната чотириста шість під контролем. Порожньо.
А ось продовження змусило Харрі вилаятися вголос:
— Схоже, він побував тут і забрав свої речі.
Коли прибули Катрина й Бйорн, Харрі стояв, склавши руки на грудях, у коридорі перед 406-м номером.
— Схибили? — запитала Катрина.
— Не встигли, — відповів Харрі, хитаючи головою.
Слідом за Харрі вони увійшли до готельного номера.
— Він поїхав прямо сюди, узяв усе своє майно і виїхав.
— Усе? — запитав Бйорн.
— Усе, за винятком двох використаних ватних паличок і двох трамвайних квитків у відрі для сміття. Плюс корінець квитка на футбольний матч, який, здається, ми виграли.
— Ми? — запитав Бйорн, оглядаючи стандартний в усіх відношеннях готельний номер. — Ти маєш на увазі "Волеренгу"?
— Збірну. Матч проти Словенії, як тут написано.
— Наші виграли, — підтвердив Бйорн. — Я пам’ятаю тільки через те, що була нічия і Рісе…
— Ти б і так запам’ятав, людино дощу. Ти…
— Гей!
Вони обернулися до Харрі, який роздивлявся корінець квитка.
— Ти можеш згадати, що тоді сталося, Бйорне?
— Що?
— Куди тебе викликали?
Бйорн Гольм почухав бакенбарди:
— Значить, так, був ранній вечір…
— Можеш не продовжувати, — перервав його Харрі. — Це було вбивство Ерленда Веннесли в Марідалені.