П'ять кроків до ґанку. Причина. Два кроки. Сходинки. Давай же. Ні. Вони дійшли до дверей.
Аврора ковтнула слину.
— Наче замкнено, — сказала вона. — Доведеться почекати на вулиці.
— Справді? — вимовив чоловік і огледівся, стоячи на верхній сходинці, неначе там, за кущами, хотів побачити татка. Чи сусідів.
Вона відчула тепло його руки, що простяглася до її плеча. Він узявся за ручку дверей і потягнув її вниз. Двері відчинилися.
— Чудово, — сказав він, і дихання його почастішало ще більше, а в голосі з’явилося легке тремтіння. — От як нам пощастило.
Аврора обернулася до дверей і втупилася в напівтемряву передпокою. Тільки одна склянка води. І ця музика із словами, які її не цікавили. Здалека долинув звук газонокосарки. Злісний, агресивний, наполегливий. Вона переступила через поріг.
— Я повинна… — почала було вона, але різко зупинилася, відчувши його руку на своєму плечі, неначе він сунув її просто в середину її тіла.
Вона відчула тепло його шкіри коло коміра, де починалася її власна шкіра. Серце у неї затріпотіло сильніше. Запрацювала ще одна газонокосарка. Яка виявилася зовсім не газонокосаркою, а гарячковим гуркотом маленького двигуна.
— Мамо! — заволала Аврора, вирвалася з рук чоловіка, проскочила повз нього, умить перестрибнула через усі чотири сходинки ґанку, приземлилася на траву і побігла, прокричавши через плече: — Мені потрібно допомогти їй принести покупки!
Аврора бігла до хвіртки і прислухалася, чи не пролунають позаду неї кроки, але скрип її власних кросівок об гравій заглушив усі інші звуки. І ось вона вже біля хвіртки. Аврора прочинила її і побачила, як мама вибирається з маленького блакитного автомобіля біля гаража.
— Привіт, мала, — усміхнулась мама, дивлячись на неї запитально. — Ну й гасаєш же ти.
— Тут якийсь чоловік запитує про татка, — ледве вимовила Аврора, бо гравієва доріжка виявилася довша, ніж вона думала, і вона захекалася. — Він стоїть на ґанку.
— Он як?
Мама простягла їй пакети з покупками, які дістала із заднього сидіння, зачинила дверцята й увійшла разом із дочкою у хвіртку.
На ґанку було порожньо, але двері в будинок все ще були відчинені.
— Він увійшов до будинку? — запитала мама.
— Не знаю, — відповіла Аврора.
Вони зайшли всередину, але Аврора залишилася в передпокої, тримаючись ближче до відчинених дверей, а мама пішла повз вітальню в кухню.
— Агов, є хто? — почула вона мамин вигук. — Є хто-небудь?
Потім мама повернулася в передпокій уже без пакетів.
— Тут нікого немає, Авроро.
— Але він був тут, чесне слово!
Мама здивовано подивилася на неї і розсміялася:
— Ну звичайно, люба. Чом би я тобі не повірила?
Аврора не відповіла, не знала, що сказати. Як пояснити, що, можливо, до них приходив Ісус? Чи Дух Святий? У будь-якому разі, хтось, кого не кожен може побачити.
— Він, звичайно, повернеться, якщо у нього була важлива справа, — сказала мама і пішла до кухні.
Аврора стояла в передпокої, де все ще відчувався солодкий задушливий запах.
Розділ 35
— Скажи, у тебе що — взагалі немає особистого життя?
Арнольд Фолкестад підняв голову від паперів і усміхнувся, побачивши високого чоловіка, що сперся ліктем об одвірок:
— Не у мене одного, Харрі.
— Десята година, а ти все ще тут.
Арнольд реготнув і склав папери в стос:
— Я ж бо ось збираюся додому, а ти тільки-но прийшов, і скільки збираєшся пробути?
— Недовго, — Харрі зробив крок у кабінет і всівся на стілець. — І у мене принаймні є жінка, з якою я можу проводити вихідні.
— Та невже? А в мене є колишня дружина, з якою мені не потрібно проводити вихідні.
— Правда? Я не знав.
— Принаймні колишня співмешканка.
— Кава є? А що сталося?
— Кава закінчилася. Одному з нас прийшла в голову невдала думка, що настав час зробити пропозицію. З цієї миті усе покотилося по низхідній. Я усе відмінив уже після того, як були розіслані запрошення, і вона поїхала від мене. Вона сказала, що не зможе з цим жити. Це найкраще, що зі мною відбулося, Харрі.
— Гм. — Харрі провів по бровах великим і вказівним пальцями.