— Як це?
— Він може довести, що я убив того росіянина в "Нірвані".
Ейстейн втупився в дзеркало заднього виду широко розплющеними очима:
— Ти замочив росіянина?
— То що ж мені робити? Заарештувати злочинця і лягти разом з ним? Тоді в Ракелі не буде чоловіка, а в Олега — батька.
— Цілком згоден.
— З чим згоден?
— Згоден, що тобі потрібно відмовитися від тих, хто перегороджує тобі шлях. Та й узагалі добре мати в запасі такі філантропічні думки, спиш набагато спокійніше. Я завжди так вважав. Пам’ятаєш, коли ми крали яблука, я втік і залишив Валянка самого? Він не міг швидко бігти в тих ботах з такою кількістю яблук. І я сказав самому собі, що Валянка слід покарати більше, ніж мене, йому треба вправити мізки в моральному плані, спрямувати в потрібний бік. Тому що він туди й хотів, у світ правильних, але ж… А ось я, я хотів бути бандитом, то що ж, мені треба було завдати прочухану через декілька жалюгідних яблук?
— Я не дозволю іншим залишитися винуватими, Ейстейне.
— А що, коли цей тип і далі вбиватиме поліцейських, а ти знаєш, що можеш зупинити його?
— У цьому-то вся й справа, — сказав Харрі, випускаючи дим на наклейку, яка забороняла паління.
Ейстейн уважно подивився на свого приятеля:
— Не те щоб, Харрі…
— Не те щоб що?
— Ні, — Ейстейн опустив скло зі свого боку і викинув те, що залишилося від недопалка, два сантиметри обслиненого папірця. — Загалом, нічого не хочу слухати. Просто не роби цього.
— Добре. Найбоязкішим вчинком в цій ситуації буде відсутність будь-яких дій з мого боку. Я можу сам себе переконати в тому, що у мене немає достатніх доказів, і це взагалі-то правда. Можу пустити усе на самоплив. Але чи може людина жити з цим, Ейстейне?
— Звичайно, дідько б тебе узяв! Але до цих речей у тебе, Харрі, дивне ставлення. Ти можеш з цим жити?
— Зазвичай ні. Але, як я вже говорив, тепер мені потрібно враховувати й інші обставини.
— А ти не можеш організувати усе так, щоб здавалося, що його заарештував хтось інший?
— Він використовуватиме усе, що знає про інших поліцейських, щоб виторгувати собі скорочення терміну. Він працював "опалювачем" і слідчим з особливо тяжких, він знає усі трюки. До того ж його врятує начальник поліції, ці двоє знають один про одного все надто довго.
Ейстейн узяв у руки пачку сигарет Харрі.
— Знаєш, що, Харрі? Мені здається, ти прийшов сюди, щоб отримати моє благословення на вбивство людини. Хто-небудь ще знає, чим ти займаєшся?
Харрі похитав головою:
— Навіть моя власна слідча група.
Ейстейн дістав сигарету і прикурив її від власної запальнички.
— Харрі.
— Що?
— Ти найбільший, матері твоїй, одинак з усіх, кого я зустрічав.
Харрі подивився на годинник: скоро північ. Він скривився, дивлячись на лобове скло:
— Це називається — самотній.
— Ні. Одинак. Що добровільно вибрав свій шлях, чудний шлях.
— У будь-якому разі, — вимовив Харрі, відчиняючи дверцята, — спасибі за пораду.
— Яку в греця пораду?
Дверцята зачинилися.
— Яка ще в біса порада? — прокричав Ейстейн у бік дверцят і чоловіка, який швидко зник у мороці Осло. — А як щодо таксі до будинку, жадібний покидьку?
У будинку було темно і тихо.
Харрі сидів на дивані, втупившись у шафу.
Він нікому ні слова не сказав щодо своїх підозр із приводу Трульса Бернтсена.
Він зателефонував Бйорну і Катрині, щоб розповісти, що у нього відбулася коротка розмова з Мікаелем Бельманом. І оскільки у начальника поліції є алібі на ніч убивства — тобто або сталася помилка, або доказ був підроблений, — їм не слід було поки оприлюднювати свої здогади щодо того, що куля з коробки з доказами була випущена з пістолета Бельмана. Але він не сказав жодного слова про те, про що вони розмовляли.
Жодного слова про Трульса Бернтсена.
Жодного слова про те, що потрібно зробити.
Так і повинно бути, інформацію у цій справі слід тримати при собі.
Ключ був захований на полиці з дисками.
Харрі розплющив очі і спробував перервати, перестати слухати діалог, що безупинно крутився у нього в голові. Але нічого не вийшло, голоси закричали, як тільки він розслабився. Що Трульс Бернтсен божевільний. І це не припущення, а факт. Жодна здорова людина не почне кампанію з винищування власних колег.
Це не єдиний випадок, досить було згадати усі події в США, коли люди, звільнені з роботи або принижені яким-небудь іншим способом, поверталися на робоче місце й розстрілювали своїх колег. Омар Торнтон убив вісьмох з тих, з ким разом працював на пивному складі, після того як його вигнали за крадійство пива. Веслі Ніл Хігдон — п’ятьох, після того як на нього накричав начальник. Дженніфер Сан-Марко зробила шість пострілів у голови своїх колег в поштовому відділенні після того, як працедавець звільнив її за те, що вона була — як угадав! — божевільною.