— У КРИПОСі служив один хлопець. Я зовсім про це забув, але одного разу я увійшов до туалету, а вони там з Бельманом стояли біля раковини з однаково червоними фізіями. Неначе щось сталося, коли ти розумієш. Пам’ятаю, я подумав тоді щось таке, але не надав цьому значення. А той хлопець незабаром після цього пропав з КРИПОСу.
— Як його звали?
— Не пам’ятаю. Напевно, зможу з’ясувати, але не зараз.
— Спасибі, Арнольде. Солодких тобі снів.
— Дякую. А що відбувається?
— Та майже нічого, Арнольде, — сказав Харрі, перервав зв’язок і сховав телефон у кишеню.
Він подивився на полицю з дисками. Ключ лежав на букві "У".
— Майже нічого, — повторив він.
По дорозі у ванну Харрі зняв із себе футболку. Він знав, що постільна білизна біла, чиста і прохолодна, що за відчиненим вікном стоїть повна тиша, а нічне повітря в міру бадьорить. І що він не зможе заснути ні на секунду.
І коли Харрі ліг, він став слухати вітер. Той свистів. Свистів у замковій щілині старовинної чорної кутової шафи.
Чергова оперативного центру прийняла повідомлення про пожежу о четвертій нуль шість. Почувши збуджений голос пожежника, вона відразу припустила, що йдеться про велику пожежу, при якій, можливо, потрібно буде перекрити рух і потурбуватися про цінності, поранених і загиблих. Тому вона здивувалася, коли пожежник сказав, що йдеться про дим, що активував пожежну сигналізацію в одному з барів Осло, що вже зачинився на ніч, і що пожежа згасла сама собою ще до їх приїзду. Ще більше вона здивувалася, коли пожежник попросив їх приїхати негайно. Тоді чергова зрозуміла, що те, що вона спочатку сприйняла за збудження в голосі пожежника, насправді було страхом. Голос його тремтів, як у людини, що багато побачила на своїй роботі, але все ж не була підготовлена до побаченого:
— Це дівчинка. Мабуть, її чимось облили, на стійці порожні пляшки з-під спиртного.
— Де це?
— Вона… вона абсолютно обвуглилася. І вона прив’язана до водопровідної труби.
— Де це?
— Вона прив’язана за горло. Чимось на зразок велосипедного ланцюга. Ви повинні приїхати, чуєте?
— Так-так. Але де…
— Квадратурен. Бар називається "Нірвана". Господи, вона ж зовсім дівчинка…
Розділ 40
Столе Еуне прокинувся о 06.28 від дзвінка. Спочатку він чомусь подумав, що це телефон, але потім упізнав трель будильника. Напевно, йому щось снилося. Але оскільки в тлумачення сновидінь він вірив не більше, ніж у психотерапію, то не зробив жодних спроб простежити свої думки у часі. Він ударив по будильнику і заплющив очі, щоб насолодитися двома хвилинами, що залишилися до настання половини сьомого, коли задзвонить другий будильник. Зазвичай у цей час він чув тупіт босих ніг Аврори, що бігла до ванної, щоб першою зайняти її.
У будинку було тихо.
— Де Аврора?
— Ночує в Емілії, — невиразно пробурмотіла Інгрід.
Столе Еуне встав, прийняв душ, поголився і поснідав разом із дружиною в тиші, оскільки вона читала газету. Столе навчився прекрасно читати догори ногами. Він перескочив через статтю про вбивства поліцейських, у ній не було нічого нового, тільки чергові припущення.
— Вона не зайде додому перед школою? — запитав Столе.
— Вона узяла з собою усі речі.
— Он воно як. А хіба добре ночувати у подружок серед тижня?
— Ні, це погано. Ти повинен був утрутитися, — сказала дружина, перегортаючи газету.
— Ти знаєш, що брак сну робить із мозком, Інгрід?
— Норвезька держава шість років оплачувала твоє навчання, щоб ти це знав, Столе, так що, якби я теж знала це, я подумала б, що мене обманюють із податками.
Столе завжди відчував суміш роздратування і захоплення через те, що розум Інгрід з самого ранку працював на повну. Вона послала його в нокдаун, коли ще не пробило й десяти. У нього не було можливості виграти у неї жодного раунду десь до обіду. А насправді він міг сподіватися отримати над нею вербальну перемогу не раніше за шосту вечора.
Над цим він роздумував, виводячи машину заднім ходом з гаража і прямуючи у свій офіс на вулиці Спурвейсгата. Столе роздумував над своєю невпевненістю в тому, що зміг би жити з жінкою, що не посилає його щодня в нокдаун. І що, якби він не знав так багато про генетику, для нього було б повною загадкою, як їм обом вдалося зачати таку милу і чутливу дитину, як Аврора. А потім він забув про це. Рух був напруженим, але не більше, ніж зазвичай. Найважливіше — передбачуваність, а не час, витрачений на поїздку. О дванадцятій призначені збори в Котельні, а перед цим до нього було записано трьох пацієнтів.