Через кепське освітлення йому доводилося їхати дуже обережно, намагаючись передбачити, як сніг і нерівності поверхні поведуться під лижами. Але саме це і було його головним талантом, завдяки якому він найкраще проявляв себе в умовах поганої видимості, снігопаду, туману, сонця, що б’є в очі: він відчував те, чого не міг бачити. Він мав той особливий нюх, який мають деякі лижники, а інші — більшість — про таке навіть і не чули. Він ніби пестив сніг, їхав повільно, щоб продовжити задоволення. Але ось нарешті він спустився з гори і наблизився до механізму підйомника.
Двері були зламані.
На снігу валялися тріски, перед ним зяяла чорна паща дверей. І тільки тоді Стіану прийшло в голову, що він тут один. Що зараз північ і що він знаходиться в абсолютно пустельному місці, де нещодавно було скоєно злочин. Швидше за все, це просто хуліганська витівка, але все ж таки… Він не міг бути абсолютно впевнений у цьому. У тому, що це дійсно хуліганська витівка. Що він дійсно тут один.
— Гей, там! — гукнув Стіан у бік гамірливого двигуна і скрипучих сидінь, що приїжджали і від'їжджали по сталевому тросу, який низько гудів у нього над головою.
І тут же пошкодував. Його крик луною відбився від гірського схилу, і він почув відлуння власного страху. Бо він злякався. Адже думки його не зупинилися на «злочині» й «один», а помчали далі, до тієї давньої історії. Він не замислювався про неї при світлі дня, але іноді, коли у нього була вечірня зміна, а лижників майже не було, вона виповзала з лісу разом із пітьмою. Це сталося в міжсезоння, однієї літньої ночі у кінці дев'яностих. Дівчинку, напевно, обпоїли десь у центрі й привезли сюди в наручниках і капюшоні, що насувався на очі, потім притягли від парковки вгору і зґвалтували в машинному залі, зламавши двері. Стіан чув, що п’ятнадцятирічна дівчинка була така маленька і худенька, що якщо вона була непритомна, то ґвалтівник або кілька легко могли донести її від парковки на руках. Лишалося сподіватися, що вона весь цей час була не при свідомості. Але Стіан чув іще, що дівчинку прибили до стіни двома величезними цвяхами за плечі під ключицями, щоб він або вони могли ґвалтувати її стоячи, майже не дотикаючись тілом до стін, підлоги та дівчинки. І через це поліція не знайшла ні слідів ДНК, ні відбитків пальців, ні волокон одягу. Але, може, це неправда. А ось що він точно знав, так це те, що дівчинку знайшли в трьох місцях: на дні озера Тріванн — торс і голову, а в лісі коло траси Віллерлейпа — половину нижньої частини тіла. Другу половину знайшли на березі озера Ауртьєрн. І саме через те, що дві останні частини тіла були знайдені на дуже великій відстані одна від одної і в різних місцях від місця злочину, поліція вважала, що злочинців було двоє. Але, окрім версій, у поліції більше нічого не було. Злочинців — якщо вони були чоловіками, адже слідів сімені, які могли б це підтвердити, виявлено не було, — так і не спіймали. Але голова й інші жартівники із задоволенням страхали молодих членів клубу перед їх першою нічною зміною на трасі Тріванн, що хтось чув, як у тихі ночі з лижного сараю долинають різні звуки. Жахливий крик, що глушить усе інше. І звуки від цвяхів, які забивають у дерево.
Стіан відстебнув черевики від лиж і попрямував до дверей. Трохи згинаючи коліна й притискаючи п’яти до задньої частини черевиків, він намагався ігнорувати бурхливий пульс.
Господи, і що ж він чекав побачити? Кривавицю й грязюку? Примар?
Стіан просунув руку у дверний отвір, знайшов вимикач і клацнув.
І втупився в освітлене приміщення.
На нефарбованій дерев’яній стіні на цвяху висіла дівчина. Вона була майже гола, тільки жовте бікіні прикривало так звані «стратегічні» частини її засмаглого тіла. Надворі стояв грудень, а календар, на якому була зображена красуня, був торішній. Одного тихого вечора кілька тижнів тому Стіан дрочив перед цією фотографією. Вона була досить сексуальна, але ще більше Стіана збуджували дівчата, що рухалися повз будку до підйомника. Його збуджував сам факт, що він сидів, затискуючи в руці твердий член, на відстані усього півметра від них. Особливо привабливими йому здавалися дівчата, що їхали на підйомнику поодинці: вони охоплювали тверду штангу ногами, а потім стискали її стегнами. А сидіння підйомника піднімали їхні сідниці. Спини їх вигиналися, коли натягнута між канатом і сидінням пружина стискалася і відвозила їх від нього, з його поля зору, на верхню точку траси.