А Харрі Холе прекрасно чув на задньому фоні звук потяга метро.
Звичайно, Арнольд Фолкестад міг збрехати про своє місцезнаходження з порівняно безневинних причин. Через зустріч із дамою, яку він хотів лишити в таємниці, наприклад. І час дзвінка Харрі міг випадково збігтися з тим часом, коли дівчина була викопана з могили на кладовищі Вестре-Гравлюнд. А зовсім поряд із кладовищем проходить наземна лінія метро. Випадковість. Але її було досить, щоб на поверхню спливло й інше. Статистика.
Харрі ще раз поглянув на годинник.
Він подумав про Ракель і Олега. Вони вдома.
Удома. Там, де має бути і він. Де йому слід знаходитися. І де він ніколи не буде. Не зовсім, не до кінця, не так, як йому хотілося б. Тому що це правда, у ньому цього немає, а є щось зовсім інше, схоже на бактерію, що пожирає його плоть й усе інше в його житті. Те, з чим навіть алкоголь не міг повністю упоратися, те, чому Харрі після усіх цих років не міг дати визначення. Він знав тільки, що схоже було і в Арнольді Фолкестаді. Імператив настільки сильний і всеосяжний, що він не здатен захистити те, що так упевнено знищував. І ось — нарешті — Катрина подзвонила.
— Кілька тижнів тому він замовив доволі багато хірургічних інструментів і хірургічний костюм. Для того щоб це зробити, не потрібен спеціальний дозвіл.
— Ще що-небудь?
— Ні, начебто він не так часто виходить в Інтернет. Навіть здається, що він надто обережний.
— Ще що-небудь?
— Я ввела до пошукової системи його ім’я і назви отриманих ним травм, щоб подивитися, чи не замішаний він у чому-небудь. І виявила історію хвороби багаторічної давності. Виявилось, це історія його хвороби.
— Он як?
— Так. Його поклали в лікарню з травмами, які лікар визначив як травми від ударів, проте сам пацієнт стверджував, що отримав ушкодження, впавши зі сходів. Лікар вважає це неможливим, посилаючись на великі ушкодження по всьому тілу, але пише далі, що пацієнт — поліцейський, тому він сам повинен вирішити, варто йому чи ні звертатися із заявою в поліцію. І ще він пише, що коліно навряд чи повністю відновиться.
— Ось чому він шкутильгає… Як щодо місць злочинів ката поліцейських?
— Тут я не виявила ніякого зв’язку. Здається, під час роботи в КРИПОСі він не розслідував жодного з первинних убивств. Навпаки, я знайшла зв’язок між ним і однією з жертв.
— Та невже?
— Рене Калснес. Спочатку просто спливло його ім’я, а потім я запустила комбінаційний пошук. Ці двоє багато спілкувалися. Фолкестад платив за авіаквитки за кордон для обох, на них обох зареєстровані двомісні номери й апартаменти в різних європейських містах. Ще коштовності, які Фолкестад навряд чи носив, але купував у Барселоні та Римі. Коротше кажучи, здається, що ці двоє…
— …були коханцями, — договорив за неї Харрі.
— Я б навіть сказала, таємними коханцями, — відповіла Катрина. — При вильоті з Норвегії вони завжди сиділи окремо, іноді навіть літали різними рейсами. А якщо вони одночасно зупинялися в норвезьких готелях, то завжди селилися в одномісних номерах.
— Арнольд був поліцейським, — сказав Харрі. — Він вважав, що приховувати свою суть буде надійніше.
— Але він був не єдиним, хто доглядав за цим Рене і підносив йому поїздки й подарунки.
— Звісно. Як, звичайно, і те, що слідчим треба було раніше звернути на це увагу.
— Ти занадто строгий, Харрі. У них не було моїх пошукових систем.
Харрі повільно провів рукою по обличчю:
— Може, й так. Може, ти й маєш рацію. Можливо, я несправедливий, коли думаю, що вбивство педика-проститутки не викликало бурхливої діяльності усіх залучених.
— Так, ти несправедливий.
— Гаразд. Щось іще?
— Наразі ні.
— Добре.
Він опустив телефон у кишеню і подивився на годинник.
Одна фраза, сказана Арнольдом Фолкестадом, не виходила у нього з голови:
"Усі, хто не може прийняти удар правосуддя, мають пройти крізь муки совісті".
Так, значить, ось що Фолкестад зробив, учинивши з помсти ці вбивства? Прийняв удар?
І ще одну фразу він вимовив, коли вони говорили про те, що Сільє Гравсенг, можливо, страждає обсесивно-компульсивним розладом, при якому людина не погребує ніякими засобами для досягнення мети: "У мене є досвід у царині ОКР".
Ця людина сиділа тут, навпроти Харрі, й цілком очевидно говорила про себе.
Бйорн подзвонив за сім хвилин:
— Вони перевірили телефон Трульса Бернтсена. Йому сьогодні увечері ніхто не дзвонив.
— М-м-м. Значить, Фолкестад приїхав до нього додому і забрав його звідти. А телефон Фолкестада?