Частина друга
Розділ 6
Дзвоник над вхідними дверима оглушливо задзвенів, коли Трульс Бернтсен зайшов з морозяної вулиці у вологе тепло. У приміщенні пахло немитим волоссям і лосьйоном.
— Підстригтися? — запитав юнак із блискучим чорним волоссям, яке, Трульс був упевнений, йому уклали в іншому салоні.
— Двісті? — відповів питанням на почуте Трульс, струшуючи з плечей сніг.
Березень, місяць порушених обіцянок. Він показав великим пальцем за спину, щоб упевнитися, що прейскурант на вулиці, як і раніше, діє. Чоловіча стрижка — 200. Дитяча — 85. Пенсіонерам — 75. Трульс бачив, як люди заходили сюди навіть із собаками.
— Як завжди, друже мій, — сказав перукар із пакистанським акцентом і жестом запросив його сісти в одне з двох вільних крісел.
У третьому сидів чоловік, в якому Трульс умить визначив араба: він дивився похмурим поглядом терориста з-під свіжо-вимитого чубка, що прилип до лоба. Чоловік швидко відвів погляд, зустрівшись із Трульсом очима в дзеркалі: може, почув запах бекону, а може, відчув погляд копа. У такому разі він міг бути одним із дилерів, що працюють на вулиці Бругата. Усього лише травичка, араби насторожено ставляться до важких наркотиків. Напевно, Коран прирівнює СНІД і героїн до свинячого стейка? А може, це сутенер, золотий ланцюг — перша ознака. У такому разі, хтось із незначних. Трульс знав у обличчя всіх поважних сутенерів.
Перукар почепив на нього нагрудник.
— Так, добряче ти обріс після останньої стрижки, друже мій.
Трульсу не подобалося, коли «своїм другом» його називали пакистанці, а особливо пакистанці-гомики, яким випадало до нього доторкнутися. Але от чим вигідно відрізнялися місцеві гомики-перукарі, так це тим, що не притискалися стегнами до твоїх плечей, схиливши голову набік, не возькали руками по волоссю і не ловили у дзеркалі твій погляд, щоб запитати, так тебе підстригти чи інак. Вони просто починали стригти, не запитуючи, хочеш ти помити своє жирне волосся чи ні. Вони просто окропляли волосся водою з пляшки і, незважаючи на якісь побажання, накидалися на тебе з гребінцем і ножицями, немов брали участь в австралійському чемпіонаті зі стрижки овець.
Трульс поглянув на першу шпальту газети, що лежала на поличці перед дзеркалом. Та сама пісня: який мотив у так званого «ката поліцейських»? Більшість версій зводилися до того, що вбивця був божевільним, ненавидів поліцію або належав до анархістів-екстремістів. Казали про іноземного терориста, але ті зазвичай хочуть, щоб їм віддавали почесті за вдало проведені акції, а в даному випадку ніхто не узяв на себе відповідальність. Сумнівів у тому, що обидва вбивства були пов’язані між собою, не було ніяких, дати і місця злочинів виключали їх. Тому у свій час поліція шукала злочинця, якого заарештовували, допитували або образили у будь-який інший спосіб і Веннесла, і Нільсен. Але такого зв’язку теж не виявили. Потім до роботи узяли версію про те, що вбивство Веннесли було помстою приватної особи через арешт, ревнощі, спадок або якийсь інший звичайний мотив. А вбивство Нільсена вчинив зовсім інший злочинець із зовсім іншим мотивом, але в нього вистачило розуму скопіювати вбивство Веннесли, щоб ввести в оману поліцію й спрямувати її по сліду серійного вбивці. У такому разі злочинця не стали б шукати в найочевидніших місцях. Але поліція вчинила саме так: стала шукати в найочевидніших місцях, неначе розслідувала два не пов’язаних між собою вбивства. Але й ця версія не дала результатів.
І поліція повернулася до того, з чого розпочала. Вбивця поліцейських. Те ж саме зробила преса й повернулася до знайомого усім скавчання: чому поліцейські не можуть упіймати людину, що убила двох із них?
Читаючи газетні заголовки, Трульс відчував дивну суміш задоволення й злості. Мікаель напевно сподівався, що з настанням Різдва і Нового року преса сфокусується на інших темах, забуде про вбивства й дозволить їм працювати спокійно. Дозволить йому бути новим симпатичним міським шерифом, вундеркіндом, стражником міста, а не невдахою, у якого нічого не виходить, хто все заплутує й сидить під спалахами фотокамер, демонструючи повну некомпетентність, подібно до представників Управління залізниці.
Трульсові не треба було навіть звертатися до свіжих газет: він прочитав їх удома і посміявся над безпорадними висловлюваннями Мікаеля про хід розслідування. «Наразі неможливо сказати» і «Ще немає ніяких даних про…». Ці речення були наче списані з книги Бьєркнеса та Хоффа Йохансена «Методи розслідування», з розділу про спілкування з пресою. Книга входила в список літератури, обов’язкової для вивчення в Поліцейській академії. У ній співробітникам поліції рекомендувалося використовувати в спілкуванні з пресою так звані квазіречення, адже журналістів страшенно дратує вислів «без коментарів». Поліцейським також рекомендувалося уникати епітетів у своїй промові.