Катрина дістала телефон, відключила диктофон, включений з моменту її прибуття до в’язниці, і зателефонувала Беаті.
— Я закінчила в Ілі, — сказала вона. — Час є?
— Включаю кавоварку.
— Е-е-е… А в тебе немає…
— Ти працюєш у поліції, Катрино. І ти п’єш каву з кавоварки, зрозуміло?
— Слухай, я зазвичай їла в «Кафе Сара» на вулиці Торггата, а тобі не зашкодить вибратися з лабораторії. Ходімо пообідаємо. Я пригощаю.
— Авжеж, ще б пак.
— Що-що?
— Я знайшла її.
— Кого?
— Ір’ю Якобсен. І якщо ми поквапимося, то застанемо її в живих.
Вони домовилися зустрітися за 45 хвилин. В очікуванні таксі Катрина прослуховувала запис на диктофоні. Краєчок телефону з мікрофоном трохи висовувався з її кишені, і вона упевнилася, що з парою хороших навушників запросто розшифрує усе сказане наглядачем. Вона прокрутила запис до кінця і включила те місце, для прослуховування якого навушники не були потрібні.
Застережливий крик червоного черепа:
— Валентин живий! Він убиває! Валентин живий! Чуєте?!
— Він прийшов до тями сьогодні вранці, — сказав Антон Міттет, квапливо крокуючи коридором разом із Гуннаром Хагеном.
Помітивши їх наближення, Сільє піднялася зі стільця.
— Можеш іти, Сільє, — сказав Антон. — Я заступаю.
— Але ваше чергування починається тільки за годину.
— Я сказав — можеш іти. Відпочивай.
Вона кинула на Антона оцінюючий погляд. Потім подивилася на другого чоловіка.
— Гуннар Хаген, — мовив той, простягаючи їй руку. — Голова відділу розслідування вбивств.
— Я знаю, хто ви, — сказала вона, потискуючи його руку. — Сільє Гравсенг. Сподіваюся колись поступити до вас на роботу.
— Гаразд, — відповів він. — Тоді можеш розпочати з виконання розпорядження Антона.
Вона кивнула Хагену:
— На усіх наказах значиться саме ваше ім’я, отож…
Антон дивився, як вона порядкує речі в сумці.
— До речі, сьогодні останній день моєї практики, — сказала вона. — Тепер час починати думати про іспити.
— Сільє — етажерка Поліцейської академії, — пояснив Антон.
— Слухачка Поліцейської академії, так тепер говорять, — поправила його Сільє. — Я маю одне запитання, пане начальнику відділу.
— Он як? — сказав Хаген, іронічно посміхаючись у відповідь на таке титулування.
— На вас працювала одна легендарна людина. Харрі Холе. Кажуть, що він ніколи не припускався помилок. І розкривав усі вбивства, розслідуванням яких займався. Це правда?
Антон застережливо кахикнув і поглянув на Сільє, але вона не звернула на це уваги.
Іронічна посмішка Хагена зробилася щирішою.
— Передусім у людини на совісті можуть бути нерозкриті вбивства, хоч би вона і не припускалася помилок. Хіба ні?
Сільє Гравсенг не відповіла.
— Щодо Харрі і нерозкритих убивств… — Він почухав підборіддя. — Загалом, ви маєте рацію. Питання в тому, як на це подивитися.
— Себто?
— Він приїхав додому з Гонконгу, щоб розслідувати вбивство, в якому підозрювався його названий син. І хоча він добився звільнення Олега, і в тому злочині зізнався інший, обставини вбивства Густо Ганссена так до кінця і не прояснилися. В усякому разі не на офіційному рівні.
— Спасибі, — сказала Сільє і щиро всміхнулася.
— Удачі в кар’єрі, — побажав Гуннар Хаген.
Він стояв і дивився їй услід, поки дівчина не сховалася у кінці коридору. Не так через те, що чоловікам завжди хочеться подивитися услід гарній молодій дівчині, а для того, щоб відтягнути все ще на кілька секунд. Майбутня справа, подумав Антон. Він помітив, що начальник відділу нервує. І ось Хаген обернувся до зачинених дверей. Застебнув мундир. Погойдався на підборах, як тенісист, що очікує подачі суперника.
— Ну, я пішов.
— Давай, — сказав Антон. — Я тут простежу за всім.
— Гаразд, — кивнув Хаген.
Посеред ланчу Беата запитала Катрину, чи займалися вони з Харрі сексом того разу.
На початку їхньої розмови Беата розповіла, як один із поліцейських агентів упізнав фотографію жінки, що дала неправдиві свідчення, — Ір’ї Якобсен. За його словами, вона рідко виходить на вулицю і мешкає разом з іншими людьми недалеко від площі Александра К’єлланда. За їхньою квартирою наглядали, оскільки там торгували амфетаміном. Але Ір’я не становила ніякого інтересу для поліції, вона нічого не продавала, у гіршому разі — була покупцем.
Їхня розмова, проминувши обговорення роботи й особистого життя, звернулася до теми старих добрих днів. Катрина сором’язливо протестувала, коли Беата заявила, що того дня, коли та нестримно промчала поліцейським коридором, увесь убійний відділ просто шиї скрутив, дивлячись на неї. При цьому Катрина подумала, що у такий спосіб жінки ставлять одна одну на місце, підкреслюючи, якою гарною була колись їхня співрозмовниця. Особливо якщо вона ніколи не була такою вже гарною. Але попри те, що услід Беаті ніколи не дивилися, вивертаючи шиї, отруєні стріли їй у спину теж не летіли. Вона була тиха, легко заливалася рум’янцем, працьовита, лояльна. Вона завжди грала відкрито. Але щось змінилося. Може, справа була в келиху білого вина, яким вони себе винагородили, але Беата раніше ніколи не ставила таких відвертих запитань.