— Що ви хотіли цим сказати? — запитала Катрина.
— А ти як гадаєш, Катрино? — прогундосив він. — Що він живий, імовірно.
— Валентина Єртсена знайшли мертвим тут, у в’язниці.
— Так, усі в це вірять. А цей тип у коридорі розповів тобі, що зробив Валентин із зубною лікаркою?
— Сказав щось про спідницю і нейлонові панчохи. Адже ви від цього збуджуєтеся.
— Валентин збуджується. У буквальному розумінні. Вона зазвичай приходила сюди двічі на тиждень. Тоді багато хто скаржився на зубний біль. Валентин, погрожуючи її власною бормашиною, змусив її зняти нейлонові панчохи і надіти собі на голову. Він трахнув її прямо в зуболікарському кріслі. Але, як він пояснив пізніше, вона просто лежала, як тушка. Напевно, їй дали неправильну пораду на випадок, якщо станеться подібне. Отож Валентин дістав запальничку, так, він збуджувався від виду нейлонових панчіх. Ти бачила, як плавиться нейлон у вогні? Вона страшенно хотіла жити. Крики і дикі зойки. Запах шкіри, сплавленої з нейлоном, стояв у тій кімнаті кілька тижнів. Не знаю вже, куди вона поділася потім, але, думаю, їй більше не варто боятися зґвалтування.
Катрина подивилася на нього. «Розпаношився», — подумала вона. У нього було обличчя людини, яку так часто били, що посмішка стала його автоматичною захисною реакцією.
— Якщо Валентин не помер, то де ж він тоді? — запитала вона.
Посмішка стала ширша. Він натягнув ковдру на коліна.
— Будьте такі добрі, скажіть, якщо я втрачаю час, Ріко, — зітхнула Катрина. — Я провела так багато часу в психіатричному відділенні, що психи навівають на мене нудьгу. Гаразд?
— Ти ж не думаєш, що я безкоштовно поділюся з тобою такою інформацією, га, офіцере?
— Моя посада називається слідчий в особливих справах. І яка ж ціна? Скорочення терміну?
— Я виходжу наступного тижня. Мені потрібні п’ятдесят тисяч крон.
Катрина дзвінко і щиро розсміялася. Так щиро, як тільки могла. І в його погляді проступила лють.
— Ну, тоді ми закінчили, — сказала вона і підвелася.
— Тридцять тисяч, — мовив він. — Я зовсім на нулі, а коли вийду звідси, мені потрібно купити квиток на літак, щоб відлетіти куди чимдалі.
Катрина похитала головою:
— Ми платимо інформаторам тільки тоді, коли йдеться про факти, здатні пролити абсолютно нове світло на справу. На вагому справу.
— А що коли це саме така справа?
— Мені все одно довелося б розмовляти зі своїм начальством. Але мені здавалося, ви щось збиралися розповісти мені. Я тут не для того, щоб вести з вами переговори про те, чого я не можу вам дати.
Вона підійшла до дверей і підняла руку, щоб постукати.
— Зажди, — сказав червоний череп. Голос у нього став тонкий. Він підтягнув ковдру до самого підборіддя. — Я можу дещо розповісти.
— Як я вже говорила, мені нічого запропонувати вам навзамін. — Катрина постукала у двері.
— Ти знаєш, що це таке?
Він тримав у руці інструмент кольору міді, побачивши який серце Катрини збилося з ритму. Але незабаром вона зрозуміла: те, що вона на кілька наносекунд сприйняла за дуло пістолета, було усього лише машинкою для нанесення татуювань, з кінчика якої стирчала голка.
— У цьому закладі наколки роблю я, — сказав він. — І досить непогано. А ти, напевно, знаєш, як вони ідентифікували труп Валентина, коли знайшли його?
Катрина подивилася на нього. На його очі, які звузилися, сповнившись ненависті. На тонкі вологі губи. На червону шкіру, що проступала під рідким волоссям. Татуювання. Обличчя демона.
— Мені, як і раніше, нічого дати вам навзамін, Ріко.
— Ти могла б… — він скорчив гримасу.
— Себто?
— Якби ти розстебнула блузу, я б побачив…
Катрина з подивом оглянула себе.
— Ви мали на увазі… оце?
Вона поклала руки знизу під грудьми і відчула хвилю жару, яка виходила від чоловіка на ліжку.
Зовні донісся скрегіт ключа в замку.
— Наглядачу, — мовила вона, не відводячи погляду від Ріко Херрема. — Дайте нам, будь ласка, ще кілька хвилин.
Скрегіт припинився, наглядач щось сказав, і вона почула звук кроків, що віддалялися.
Борлак на горлі Ріко був схожий на маленького прибульця, який сіпався вгору-вниз, намагаючись вибратися на волю.
— Продовжуйте, — сказала Катрина.
— Тільки опісля…
— Ось моя пропозиція. Блуза залишиться застебнутою. Але я стисну один сосок, і ви побачите, як він набубнявіє. І якщо ви розповісте мені що-небудь цікаве.
— Так!
— Якщо ви ворухнетеся, угода відміняється. Згода?