Антон Міттет сидів на терасі із заплющеними очима і відчував, як сонце гріє його обличчя своїми променями. Весна приндилася, але досі програвала зимі. Потім він знову розплющив очі, і погляд його укотре впав на лист, що лежав на столі.
На папері був витиснений синій логотип Драмменського центру здоров’я.
Він знав, що у конверті: результати аналізу крові. Він хотів розкрити його, але знову відклав цей момент і став дивитися на річку Драмменсельву. Після того, як вони ознайомилися з рекламними проспектами нових квартир в Ельве-парку на східному березі, в районі Оссіден, у них не залишилося сумнівів. Діти роз’їхались, а з роками їм ставало все складніше доглядати неподатливу садову ділянку та ще старий, занадто просторий будинок в Коннерюді, успадкований від батьків Лаури. Продаж усієї ділянки і купівля сучасної квартири, за якою значно легше було доглядати, дасть їм час і гроші для здійснення того, про що вони говорили упродовж багатьох років, — для спільних подорожей. Для поїздок у далекі країни. Для того, щоб пережити миті, які наше коротке земне життя все ж може нам запропонувати.
Тож чому вони нікуди не поїхали? Чому він і це відклав?
Антон поправив сонцезахисні окуляри і відсунув листа. Потім дістав телефон з широкої кишені штанів.
Мабуть, тому, що бурхливі будні без втоми змінювали один одного? Чи справа була в панорамі Драмменсельви, такої мирної та спокійної? Чи їх тривожили думки про те, що їм належить провести так багато часу разом, і вони боялися відкрити одне в одному й у своєму шлюбі нові сторони? Або ж усе через ту справу, падіння, що висмоктало з нього усю енергію, ініціативність, заморозило його в тому існуванні, в якому тільки щоденні ритуали були порятунком від повного колапсу? А потім зустрілася Мона.
Антон подивився на екран телефону. «ГАМЛЕМ КОНТАКТ ДЕРЖЛІКАРНЯ».
Під цим заголовком були три позиції. «Виклик». «Послати текстове повідомлення». «Змінити».
«Змінити». У житті теж має бути така кнопка. І тоді все могло б бути зовсім по-іншому. Він би не став приховувати того кийка. Він би не запросив Мону того вечора на каву. І він би не заснув.
Але він заснув.
Заснув на чергуванні, сидячи на твердому дерев’яному стільці. І це він, він же насилу міг заснути у власному ліжку після довгого дня. Незбагненно! Після цього він довго перебував у напівсонному стані, і навіть обличчя померлого і метушня, що почалася потім, не змогли розбудити його, навпаки, він стояв там, як зомбі, із затуманеними мізками, не в змозі зробити що-небудь і навіть чітко відповідати на питання. Це не факт, що пацієнт був би врятований, якби він не заснув. Розтин не виявив нічого, крім того, що пацієнт, швидше за все, помер від інсульту. Але Антон не виконав свою роботу. І справа була не в тому, що хто-небудь колись дізнається про це: він нікому нічого не сказав. Але сам-то він знав. Знав, що знов усіх підвів.
Антон подивився на кнопки телефону.
«Виклик». «Послати текстове повідомлення». «Змінити».
Настав момент. Настав момент нарешті щось зробити. Вчинити правильно. Просто зробити справу, а не відкладати її.
Він натиснув на «Змінити». З’явилися чергові команди.
Він вибрав правильно: «Видалити».
Потім узяв у руки конверт, розкрив його, вийняв аркуш паперу і прочитав. Антон поїхав до центру здоров’я рано-вранці, одразу після того, як пацієнта знайшли мертвим. Він пояснив, що він поліцейський і їде на роботу, що він прийняв пігулку, складу якої не знає, відчув себе недобре і побоюється з’являтися на службу в такому стані. Лікар спочатку хотів просто видати йому лікарняний, але Антон наполіг на тому, щоб у нього взяли аналіз крові.
Він пробіг поглядом текст. Антон зрозумів не всі слова і назви, не зрозумів, що означають написані поряд із ними цифри, але лікар додав два пояснювальні рядки, що завершували короткий лист:
«Нітразепан міститься в сильнодіючих снодійних. Вам не слід приймати ці пігулки без попередньої консультації з лікарем».
Антон заплющив очі і втягнув у себе повітря через зціплені зуби.
От дідько!
Його підозри підтвердилися. Його обпоїли. Хтось його обпоїв. Цікаво, як? Кава. Звук у коридорі. Ящик, у якому залишалася всього одна капсула. Він ще запідозрив, що на кришечці були дірки. Речовину напевно ввели в каву, проткнувши кришечку шприцом. І зловмисникові залишалося тільки почекати, коли Антон прийде, щоб зробити собі цілком особливий напій — еспресо з нітразепаном.