Харрі мовчки крутив у руках чашку.
— Дідько б тебе взяв, тільки не… — простогнала Беата.
Харрі знизав плечима:
— Я сказав, що тобі, можливо, не захочеться дізнатися про все.
— Це ти всадив у нього ніж?
— Допоможе, коли я скажу, що зробив це з метою самооборони?
— Ми знайшли кулю в спинці ліжка. Але рана від ножа була широкою і глибокою, Харрі. Судовий медик сказав, що лезо кілька разів повернули.
Харрі опустив погляд у чашку:
— Ну, судячи з усього, роботу я все-таки зробив не надто добре.
— Чесно кажучи, Харрі, ти… ти…
Беаті не дуже вдалося підвищити голос, і він зазвучав зараз, як тремке полотно пили.
— Він зробив з Олега наркомана, Беато, — тихо вимовив Харрі, не відриваючи очей від чашки.
Вони сиділи мовчки і прислухалися до дорогої тиші Хольменколлен.
— Це Асаєв вистрілив тобі в голову? — запитала нарешті Беата.
Харрі доторкнувся пальцем до нового шраму на лобі:
— Чому ти думаєш, що це шрам від кулі?
— Справді, що я знаю про кульові поранення, я ж усього лише криміналіст.
— Гаразд, це зробив один хлопець, який працював на Асаєва, — відповів Харрі. — Три постріли зблизька. Дві кулі в груди. Третя в голову.
Беата подивилася на Харрі й зрозуміла, що він говорить правду. Але це була не вся правда.
— І як з такими пораненнями можна вижити?
— Я дві доби не знімав із себе куленепробивний жилет, отож пора йому вже було й знадобитися. Але постріл у голову мене відключив. І вирубав би мене назавжди, якби не…
— Якби не?..
— Якби той хлопець не помчав у пункт надання медичної допомоги на вулиці Стургата. Він погрозами змусив лікаря прийти до мене. І це мене врятувало.
— Та ти що? Чому я нічого про це не знаю?
— Лікар заліпив мені рану і збирався відправити до лікарні, але я вчасно опритомнів і потурбувався про те, щоб дістатися домівки, а не лікарні.
— Чому?
— Не хотілося піднімати шум. Як поживає Бйорн? Жінку собі не знайшов?
— Цей хлопець… спочатку він намагався застрелити тебе, а потім врятував? Хто…
— Він не намагався застрелити мене, це був нещасний випадок.
— Нещасний випадок? Три постріли — це не нещасний випадок, Харрі.
— Якщо у тебе ломка від віоліна і ти тримаєш у руках «Одесу», таке може статися.
— «Одесу»?
Беата знала цю зброю. Дешева копія російського пістолета Стєчкіна. На фотографіях «Одеса» більше була схожа на зварну конструкцію, виконану талановитим учнем зварювальника, на безформний гібрид пістолета і автомата. Але він користувався популярністю у росіян-урок, професійних злочинців, бо міг стріляти як поодинокими кулями, так і чергами. Легкий натиск на курок «Одеси» — і ти випустив дві кулі. Чи три. Несподівано їй прийшло в голову, що для «Одеси» використовувалися кулі рідкісного калібру дев’ять на вісімнадцять міліметрів, такі ж самі, якими був убитий Густо Ганссен.
— Хотіла б я подивитися на цю зброю, — сказала вона і помітила, як погляд Харрі мимоволі ковзнув до вітальні. Беата обернулася, але не побачила у вітальні нічого, окрім старовинної чорної кутової шафи. — Ти так і не сказав, ким був той хлопець.
— Це неважливо, — відповів Харрі. — Він уже давно перебуває поза твоєю юрисдикцією.
Беата кивнула:
— Ти захищаєш людину, яка трохи не позбавила тебе життя?
— Бо те, що він мене урятував, цінніше.
— Тому ти його захищаєш?
— Часто залишається загадкою, чому ми вирішуємо захистити ту або іншу людину.
— Так, — сказала Беата. — Візьмемо, наприклад, мене. Я захищаю поліцейських. Оскільки я займаюся розпізнаванням облич, я була присутня на допиті бармена із закладу, відомого як «Нірвана». Саме того, де високий світловолосий чоловік із шрамом від куточка рота до вуха убив перевізника наркотиків, що працював на Асаєва. Я показала барменові фотографії і довго з ним розмовляла. І як ти знаєш, візуальною пам’яттю дуже легко маніпулювати. Свідки не пам’ятають того, що, як їм здається, вони пам’ятають. У результаті бармен абсолютно впевнився, що та людина у барі точно не була тим Харрі Холе, фотографії якого я йому показувала.
Харрі подивився на неї і повільно кивнув:
— Спасибі.
— Я збиралася сказати, що мені нема за що дякувати, — сказала Беата, підносячи до рота чашку кави. — Але що сталося — те сталося. І у мене є ідеї щодо того, як ти можеш віддячити мені.
— Беато…
— Я захищаю поліцейських. Ти знаєш, що я близько до серця сприймаю загибель поліцейських при виконанні обов’язків. Джек. І мій батько. — Вона мимоволі торкнулася рукою сережки. Це був ґудзик від батьківського мундира, переплавлений у сережку. — Ми не знаємо, хто буде наступним, але я зроблю що завгодно, аби зупинити цього диявола, Харрі. Що завгодно. Ти розумієш?