Харрі не відповів.
— Пробач, але ти, звичайно, розумієш, — тихо вимовила Беата. — У тебе є свої мерці, яких ти не можеш забути.
Харрі торкнувся чашки тильною стороною правої руки, неначе вона замерзла, потім встав і підійшов до вікна. Постоявши трохи, він заговорив:
— Як тобі відомо, сюди заявився вбивця і трохи не позбавив життя Ракель і Олега. І це сталося через мене.
— Це було давно, Харрі.
— Це було вчора. Це завжди буде вчора. Нічого не змінилося. Але я все одно намагаюся. Намагаюся змінитися сам.
— І як успіхи?
Харрі знизав плечима:
— Бувають злети і падіння. Я тобі розповідав, що завжди забував купити подарунок на день народження Олега? Хоча Ракель нагадувала мені про цей день за декілька тижнів, інформація стиралася з моєї пам’яті й змінювалася якою-небудь іншою. Я приїжджав до них, бачив святково прикрашений будинок, і мені завжди доводилося вдаватися до одного і того самого старого трюка, — куточок рота Харрі поповз угору, і на обличчі з’явилася слабка усмішка. — Я говорив, що мені потрібно з’їздити купити сигарет, стрибав до машини, мчав до найближчої бензоколонки і купував пару CD-дисків або що-небудь у цьому плані. Ми знали, що Олег здогадується про те, що відбувається, і у нас із Ракель була домовленість. Коли я входив у двері, Олег стояв і дивився на мене своїм похмурим поглядом, звинувачуючи мене у всіх гріхах. Але перш ніж він устигав обшукати мене, Ракель кидалася мене обіймати, немов ми не бачилися цілу вічність. Вона діставала диски або щось інше у мене з-за ременя, вправно ховала і йшла. А потім на мене накидався Олег. За десять хвилин Ракель устигала запакувати подарунок, підписати його і таке інше.
— І?
— Нещодавно в Олега був день народження. Він отримав від мене запакований подарунок і сказав, що не впізнав почерк на листівці. Я відповів: це тому, що почерк мій.
Беата усміхнулася:
— Мила історія. Хепі-енд, і всі діла.
— Послухай, Беато. Я усім зобов’язаний цим двом людям, вони завжди будуть для мене на першому місці. Мені дуже пощастило, що я їм теж потрібен. Ти мати і знаєш, яке це благословення і прокляття — бути комусь потрібним.
— Так. І я намагаюся сказати, що ти нам теж потрібен.
Харрі обернувся до столу і сперся ліктем на нього:
— Не так, як цим двом, Беато. На роботі не буває незамінних людей, навіть…
— Звичайно, ми зможемо замінити убитих. До того ж один із них був пенсіонером. І ми знайдемо достатньо людей, щоб замінити тих, кого ще уб’ють.
— Беато.
— Ти бачив це?
Харрі не став дивитися на фотографії, які вона вийняла з сумочки і поклала на стіл.
— Він увесь переламаний, Харрі. Жодної цілої кістки не залишилося. Навіть у мене виникли проблеми з ідентифікацією.
Харрі так і лишився стояти. Як хазяїн, який натякає гостю, що вже пізно. Але Беата продовжувала сидіти, попиваючи каву, і не рушила з місця. Харрі зітхнув. Беата зробила наступний ковток:
— Здається, Олег збирався вивчати право після повернення з реабілітації? А потім вступати до Поліцейської академії?
— Звідки ти це знаєш?
— Від Ракелі. Я поговорила з нею, перш ніж прийшла сюди.
Ясно-блакитні очі Харрі потемніли.
— Що?
— Подзвонила їй у Швейцарію і розповіла, про що йде мова. Це абсолютно неприпустимо, і я вибачилася. Але я вже говорила, що готова на що завгодно.
Губи Харрі заворушилися, вимовляючи беззвучне прокляття.
— І що вона відповіла?
— Що тобі вирішувати.
— Ну, зрозуміло.
— Тому я зараз прошу тебе, Харрі. Я прошу тебе заради Джека Халворсена. Заради Елен Єльтен. Я прошу тебе заради усіх загиблих поліцейських. Але передусім заради тих, хто ще живий. І заради тих, хто, можливо, стане поліцейським.
Харрі люто стиснув щелепи:
— Я б попросив тебе не маніпулювати свідками заради мене, Беато.
— Ти ніколи ні про що не просиш, Харрі.
— Добре. Уже пізно, і я збирався попрохати тебе…
— …піти, — кивнула вона.
У погляді Харрі з’явився вираз, який завжди змушував людей підкорятися колишньому інспекторові. Тому вона встала і вийшла в коридор, наділа куртку, застебнулася. Харрі стояв у дверях кухні й спостерігав за нею.
— Мені шкода, і я у відчаї, — сказала вона. — 3 мого боку було неправильно так втручатися у твоє життя. Ми робимо свою роботу. Це просто робота, — вона відчула, що голос ось-ось підведе її, і швидко закінчила свою думку: — І ти, звичайно, маєш рацію, повинні існувати правила і межі. Бувай.