— Харрі! — простогнала вона.
— Це називається «простий захват», багатьом відомий також як «поліцейський захват», — сказав Харрі, не припиняючи руху. Він потягнув її униз сходами. — Добре б вивчити до іспиту. Ну, тобто якщо ти дійдеш до іспиту. Сподіваюся, ти розумієш, що змушуєш мене доповісти про цей випадок.
— Харрі!
— І не тому, що я почуваюся ображеним, а тому, що сумніваюся, чи маєш ти психічну стабільність, потрібну для роботи в поліції, Сільє. Я полишу судити про це керівництву. Так що готуйся переконувати їх, що це усього лише випадковий проступок. Звучить справедливо?
Вільною рукою він прочинив двері на вулицю і випхав дівчину. Вона розвернулася і подивилася на нього поглядом, сповненим неприхованої і дикої люті, і це зайвий раз підтвердило ту думку, яка склалася у Харрі про Сільє Гравсенг: цілком можливо — вона не та людина, яку варто пускати в суспільство, наділивши повноваженнями поліцейського.
Харрі спостерігав, як вона бреде через ворота на площу, до «Шато-Неф», перед яким палив якийсь студент, відпочиваючи від гуркоту музики, що пульсувала у будівлі. Він стояв, спершись ліктем об вуличний ліхтар. На нім була куртка військового зразка, а-ля Куба десь шістдесятих років. Студент робив вигляд, що дивиться на Сільє абсолютно байдуже, але, коли вона пройшла повз нього, розвернувся і став витріщатися їй услід.
Стоячи в дверях академії, Харрі вилаявся вголос. Ще раз. Удруге. Відчув, як його серцебиття стало вповільнюватися. Він дістав телефон і набрав номер зі списку контактів, такого короткого, що кожен контакт був позначений однією буквою.
— Арнольде. Це Харрі. Сільє Гравсенг заявилася до мене в кабінет. Цього разу все було серйозніше.
— Он як? Розповідай.
Харрі коротко повідав колезі про те, що сталося.
— Це погано, Харрі. Гірше, ніж ти думаєш.
— Можливо, вона була напідпитку, вона ніби з вечірки заявилася. Або ж у неї проблеми з самоконтролем і сприйняттям реальності. Але мені потрібна порада, що робити далі. Я знаю, що мав би доповісти про це, але…
— Ти не розумієш. Ти все ще внизу біля вхідних дверей?
— Так, — здивовано відповів Харрі.
— Вахтер напевно вдома. Хто-небудь ще є поблизу?
— Хто-небудь іще?
— Хто завгодно.
— Ну, на площі перед «Шато-Неф» стирчить якийсь хлопець.
— Він бачив, як вона йшла?
— Так.
— Чудово! Підійди до нього зараз же. Поговори. Спитай ім’я і адресу. І нехай він побуде з тобою, поки я не приїду і не заберу тебе.
— Себто?
— Поясню пізніше.
— Я що, поїду на багажнику твого велосипеда?
— Повинен зізнатись, у мене десь тут поблизу стоїть така собі машина. Я буду за двадцять хвилин.
— Добрий, е-е-е, ранок? — пробурмотів Бйорн Гольм і, мружачись, подивився на годинник, хоча й був упевнений, що все ще перебуває в царстві сновидінь.
— Ти спав?
— Та ні, — сказав Бйорн Гольм і поклав голову на спинку ліжка, притискаючи телефон до вуха.
Неначе від цього вона буде ближче.
— Я тільки хотіла повідомити, що отримала шматочок жуйки, яка була приклеєна під сидінням у машині Міттета, — сказала Катрина Братт. — Гадаю, вона могла належати вбивці. Але це, звичайно, авантюра.
— Атож, — погодився Бйорн.
— Гадаєш, ми даремно згаяли час?
У її голосі Бйорну почулося розчарування.
— Це ж ти у нас слідчий-тактик, — відповів він і тут же пошкодував, що не сказав нічого підбадьорливішого.
Запала пауза, і він подумав: звідки вона дзвонить? Вона вдома? Уже теж лягла?
— Авжеж, — зітхнула Катрина. — Там, до речі, було дещо цікаве.
— Ну-ну? — сказав Бйорн із перебільшеним ентузіазмом.
— Коли я була там, мені здалося, що хтось зайшов і вийшов. Я, звичайно, можу помилятися, але, коли я сама йшла звідти, мені здалося, що хтось порпався на полицях і зрушив одну з коробок із речдоками. Я подивилася на наклейку.
Голос її став розслабленим і м’яким, і Бйорн Гольм подумав, що вона, напевно, щойно лягла.
— Це була справа Рене Калснеса.
Харрі замкнув за собою важкі двері, і м’яке вранішнє світло залишилося за ними. Він пройшов по прохолодній імлі дерев’яного будинку на кухню, плюхнувся на стілець і розстебнув сорочку.
Це зайняло багато часу.
Хлопець у військовій куртці не на жарт злякався, коли Харрі підійшов до нього і попросив почекати разом з ним приїзду свого колеги з поліції.