Ясно-блакитні очі Харрі потемніли.
— Що?
— Подзвонила їй у Швейцарію і розповіла, про що йде мова. Це абсолютно неприпустимо, і я вибачилася. Але я вже говорила, що готова на що завгодно.
Губи Харрі заворушилися, вимовляючи беззвучне прокляття.
— І що вона відповіла?
— Що тобі вирішувати.
— Ну, зрозуміло.
— Тому я зараз прошу тебе, Харрі. Я прошу тебе заради Джека Халворсена. Заради Елен Єльтен. Я прошу тебе заради усіх загиблих поліцейських. Але передусім заради тих, хто ще живий. І заради тих, хто, можливо, стане поліцейським.
Харрі люто стиснув щелепи:
— Я б попросив тебе не маніпулювати свідками заради мене, Беато.
— Ти ніколи ні про що не просиш, Харрі.
— Добре. Уже пізно, і я збирався попрохати тебе…
— …піти, — кивнула вона.
У погляді Харрі з’явився вираз, який завжди змушував людей підкорятися колишньому інспекторові. Тому вона встала і вийшла в коридор, наділа куртку, застебнулася. Харрі стояв у дверях кухні й спостерігав за нею.
— Мені шкода, і я у відчаї, — сказала вона. — 3 мого боку було неправильно так втручатися у твоє життя. Ми робимо свою роботу. Це просто робота, — вона відчула, що голос ось-ось підведе її, і швидко закінчила свою думку: — І ти, звичайно, маєш рацію, повинні існувати правила і межі. Бувай.
— Беато…
— Добраніч, Харрі.
— Беато Льонн.
Беата вже розчинила вхідні двері і хотіла швидше вийти, поки він не помітив сліз у її очах. Але Харрі притримав двері рукою. Голос його прозвучав у неї над вухом:
— А ви подумали, як убивці вдалося змусити поліцейських добровільно прийти на старі місця злочинів у дні, що збігалися з датами здійснення перших убивств?
Беата відпустила ручку дверей:
— Що ти хочеш сказати?
— Я хочу сказати, що читаю газети. У них писали, що поліцейський Нільсен приїхав до Тріванна на автомобілі «гольф», якого залишив на стоянці, і що в снігу на дорозі, що веде до будки, залишилися тільки його сліди. І що у вас є відеозаписи з бензоколонки в Драммені, які підтверджують, що безпосередньо перед убивством Антон Міттет був у своїй машині сам. Вони, безперечно, знали, що поліцейських зовсім нещодавно убили саме таким чином. І все одно приходили.
— Звичайно, ми про це думали, — сказала Беата. — Але не знайшли переконливої відповіді. Ми знаємо, що незадовго до вбивств їм дзвонили з телефонів-автоматів, розташованих неподалік від місця злочину. Напевно, вони розуміли, хто їм дзвонить, і думали, що їм випав шанс самостійно упіймати вбивцю.
— Ні, — заперечив Харрі.
— Ні?
— Криміналісти знайшли у бар дачку машини Антона Міттета незаряджений пістолет і коробку патронів. Якщо він думав, що йде на зустріч із убивцею, він би, як мінімум, зарядив перед цим пістолет.
— Можливо, у нього не було на це часу до того, як він туди приїхав, а вбивця ударив ще до того, як він устиг відкрити бардачок, і…
— Йому подзвонили о десятій тридцять одна, він заправив бензин о десятій тридцять п’ять. Так що у нього був час залити бензин після того, як йому подзвонили.
— Може, він закінчувався?
— Ні. «Афтенпостен» виклала в Інтернеті відеозапис із бензоколонки під заголовком: «Останні знімки Антона Міттета до страти». На них можна бачити людину, яка заливає у бак бензин не довше тридцяти секунд, а це означає, що бак у нього був повний. Так що у Міттета було море бензину, щоб доїхати до місця злочину і повернутися додому, а це ще раз підтверджує, що він нікуди не поспішав.
— Добре, значить, він міг зарядити пістолет там, але не зробив цього.
— Перейдемо до Тріванна, — сказав Харрі. — У бардачку «гольфа» Бертіля Нільсена теж лежав пістолет, який він не взяв із собою. Отже, у нас є два поліцейських, що мають досвід у розслідуванні вбивств, і обоє приходять на місця, де були скоєні нерозкриті злочини, хоча знають, що один з їхніх колег нещодавно був убитий так само. Вони могли узяти з собою зброю, але не зробили цього, хоча у них, цілком очевидно, було досить часу. Дисципліновані поліцейські, які перестали грати героїв. Про що усе це говорить вам?
— Гаразд, Харрі, — відповіла Беата, обернулася і притулилася спиною до дверей так, що ті ударилися об стіну. — Про що це повинно сказати нам?
— Це повинно сказати вам ось що: вони не думали, що йдуть ловити вбивцю.
— Ну гаразд, не думали. Може, вони думали, що йдуть на побачення з гарненькою жінкою, яка збуджується від сексу на місці скоєння злочину?
Беата хотіла пожартувати, але Харрі без зволікання відповів:
— Але їм телефонували незадовго до зустрічі.
Беата замислилася:
— А що, коли вбивця видав себе за журналіста, який хоче поговорити про інші нерозкриті злочини, після того як у пресі стали говорити про один з них? І попросив Міттета зустрітися пізно увечері, щоб у фотографа була можливість зробити знімки з правильним настроєм?
— Для того, щоб потрапити на місця злочинів, потрібно постаратися. Принаймні в Тріванні. Я так зрозумів, що Бертіль Нільсен приїхав з Недре-Ейкера, тобто він їхав більше півгодини. А серйозні поліцейські не стануть безплатно працювати заради того, щоб у пресі з’явилися нові шокуючі статті про злочини.
— Коли ти говориш, що вони не стануть працювати безплатно, ти маєш на увазі…
— Атож, саме так. Я гадаю, вони вважали, що це якось пов’язано з їх роботою.
— Що їм зателефонував колега?
— М-м-м…
— Убивця дзвонить їм, видає себе за поліцейського, що працює на місці злочину, бо… тому що воно потенційно є місцем, де кат поліцейських може завдати нового удару, і… і… — Беата смикнула сережку, виплавлену з форменого ґудзика, — і говорить, що їм потрібна його допомога, щоб реконструювати первинне вбивство!
Коли Харрі засміявся, вона подумала, що усміхається, як школярка, яка щойно дала вчителеві правильну відповідь, і зашарілася від цього.
— Тепліше, тепліше! Якщо врахувати обмеження щодо наднормових, я думаю, Міттет здивувався, що його викликали посеред ночі, а не в робочий час, коли все спокійно.
— Я здаюся.
— Ну ж бо, — продовжив Харрі. — Які дзвінки від колег можуть змусити тебе поїхати куди завгодно посеред ночі?
Беата стукнула себе по лобі.
— Звичайно! — вигукнула вона. — Якими ж ми були ідіотами!
Розділ 18
— Що ти таке кажеш? — запитала Катрина, тремтячи під холодними поривами вітру. Вони стояли на ґанку жовтого будинку на вулиці Бергсліа. — Він телефонує своїм жертвам і повідомляє, що вбивця поліцейських знову завдав удару?
— Просто й геніально, — сказала Беата і, переконавшись, що ключ підходить до дверей, повернула його і відімкнула замок. — Їм дзвонить хтось і представляється слідчим у розкритті вбивств. Він просить їх негайно приїхати, адже вони знайомі з обставинами попереднього вбивства на цьому місці, а йому потрібна інформація, яка може допомогти розставити пріоритети, поки сліди ще свіжі.
Беата першою зайшла досередини. Звичайно, вона упізнала приміщення. Криміналіст ніколи не забуде місця злочину, і це не просто штамп. Вона зупинилася у вітальні. Сонячне світло проникало у вікно і косими прямокутниками лягало на голу, старанно вишкребену дерев’яну підлогу. Останніми роками тут залишалося не надто багато меблів, після вбивства родичі напевно вивезли більшу її частину.
— Цікаво, — сказав Столе Еуне, зайнявши позицію біля одного з вікон, звідки відкривався вид на ліс у просвіті між будинком і тим, що, за його припущенням, було школою району Берг. — Злочинець як приманку використовує істерію навколо вбивств, яку сам же й створив.
— Якби такий дзвінок пролунав у мене, він здався б мені абсолютно правдоподібним, — зауважила Катрина.
— Саме тому вони й приїжджають туди без зброї, — підхопила Беата. — Вони вважають, що небезпека позаду. Що поліція вже прибула на місце, тому в них є час дорогою спокійно заправитися бензином.
— Але, — сказав Бйорн, чий рот був забитий пластівцями «Васа» зі смаком ікри, — звідки вбивця знає, що жертва не зателефонує іншому колезі і не з’ясує, що ніякого вбивства не було?