Харрі помітив, що стало важко дихати. Треба відчинити вікно.
Студент писав, що розкриваність становила дев’яносто п’ять відсотків. Тому він робив висновок, що за останні двадцять років нерозкритими залишилося близько п’ятдесяти вбивств. А за останні тридцять років — сімдесят п’ять.
— П’ятдесят вісім.
Харрі підскочив на стільці. Голос дійшов до його мозку раніше, ніж запах парфумів. Лікар у загальних рисах пояснив так: його нюх, а по-науковому — ольфакторні рецептори — були пошкоджені за роки паління і вживання алкоголю. Але саме ці парфуми він із зрозумілих причин визначив відразу. Вони називалися «Опіумом», були зроблені Івом Сен-Лораном і стояли на поличці у ванній у будинку на Хольменколлвейен. Харрі висмикнув навушники з вух.
— П’ятдесят вісім за останні тридцять років, — сказала вона. Вона нафарбувалася, наділа червону сукню, взула босоніжки. — Але до статистики КРИПОСу не потрапили норвезькі громадяни, убиті за кордоном, в цьому випадку потрібно користуватися даними Центрального статистичного бюро. І тоді ця кількість зросте до сімдесяти двох. Отже, відсоток розкриваності у Норвегії вищий. Начальник поліції часто повторює це з метою самореклами.
Харрі відсунув від неї свій стілець.
— Як ти увійшла?
— Я староста групи, а у нас є ключі, — Сільє Гравсенг усілася на край столу. — Але на жаль, можна сміливо припустити, що у більшості вбивств, здійснених за кордоном, вбивця не був знайомий із жертвою.
Харрі помітив засмаглі коліна і стегна під сукнею, краєчок якої піднявся значно вище, ніж того дозволяли правила й звичаї. Мабуть, вона нещодавно побувала у відпустці в теплих краях.
— … А відсоток розкриття таких убивств у Норвегії нижчий, ніж у країнах, на які треба рівнятися. Насправді страхітливо низький…
Вона схилила голову на плече, і вологе світле волосся впало їй на обличчя.
— Он як? — сказав Харрі.
— Так. У Норвегії всього четверо слідчих мають стовідсоткову розкриваність. І ви — один із них.
— Не знаю, чи правда це, — вимовив Харрі.
— А я знаю.
Сільє усміхнулася йому, трохи зіщулившись, неначе в обличчя їй раптом сяйнуло вечірнє сонце. Вона гойдала босими ногами, немов сиділа на краю пристані, і не відводила погляду від нього, неначе думала, що так всотає його очі в себе.
— Що ти робиш тут так пізно? — запитав Харрі.
— Тренувалася внизу, в залі для одноборств. — Вона вказала на рюкзак, що стояв на підлозі, і зігнула праву руку, на якій тут же проступив довгастий, яскраво виражений біцепс.
Харрі згадав: інструктор з ближнього бою говорив, що вона уклала декількох хлопців.
— Тренувалася самостійно і так пізно?
— Повинна ж я навчитися усього, що треба. Але, може, ви покажете мені, як треба вкладати підозрюваного?
Харрі подивився на годинник:
— Скажи, хіба ти не повинна…
— Спати? Але я не можу заснути, Харрі. Я думаю лише…
Він подивився на неї. Вона надула червоні губи і приклала до них палець. Харрі відчув, як у ньому наростає роздратування.
— Це добре, що ти думаєш, Сільє. Продовжуй у тому ж дусі. А я продовжу… — Він кивнув на гору паперів.
— Ви не запитали, про що я думаю, Харрі.
— Послухай, Сільє. Я твій викладач, а не сповідник. Тобі нема чого робити в цьому крилі будівлі, якщо у тебе немає відповідної домовленості про це. І для тебе я містер Холе, а не Харрі. Зрозуміло?
Голос його звучав суворіше, ніж мав би, і Харрі сам відчув це. Її очі округлилися й збільшилися, вона буквально витріщилася на свого викладача. Сільє відняла палець від рота і стиснула губи.
— Я думаю про вас, Харрі, — тихо, майже пошепки сказала вона, затим голосно розсміялася.
— Пропоную на цьому зупинитися, Сільє.
— Але я так люблю вас, Харрі…
Знову сміх.
Вона що, під кайфом? Чи п’яна? Може, прийшла сюди прямо з вечірки?
— Сільє…
— Харрі, я знаю, що у вас є обов’язки. Атож, є правила для студентів і викладачів. Але я знаю, як можна зробити. Ми можемо поїхати в Чикаго, де ви проходили курси ФБР з серійних убивств. Я можу подати документи на ці курси, а ви…
— Стоп!
Харрі почув відлуння свого вигуку в коридорі. Сільє зіщулилася, неначе її вдарили.
— Зараз я проведу тебе до дверей, Сільє…
Вона нетямуще подивилася на нього:
— Щось не так, Харрі? Я друга красуня на курсі. Я спала всього з двома хлопцями. Я могла б отримати тут кого завгодно. Включаючи викладачів. Але я зберігала себе для тебе.
— Іди.
— Поглянь, Харрі, сюди…
Вона поставила голу ногу на стіл і розсунула стегна. Харрі блискавично зіпхнув її ногу зі столу.
— На моєму письмовому столі можуть лежати тільки мої ноги!
Сільє затулила обличчя долонями, потім провела ними по голові, неначе хотіла закритися своїми м’язистими руками. Вона тихо схлипувала. Харрі сидів мовчки, поки схлипування не припинилися. Хотів покласти руку їй на плече, але передумав.
— Послухай, Сільє, — сказав він м’якше. — Мабуть, ти з’їла щось не те. Це з усіма трапляється. І ось моя пропозиція: ти зараз же підеш звідси, і ніхто з нас ні словом не обмовиться про це ніде й ніколи.
— Ти боїшся, що хтось про нас дізнається, Харрі?
— Ніяких «нас» немає, Сільє. Послухай, я даю тобі шанс.
— Ти думаєш, що коли хтось дізнається, що ти трахаєш студентку…
— Я нікого не трахаю. Я думаю передовсім про тебе.
Сільє опустила руку і підвела голову. Харрі здригнувся.
Туш стікала з її обличчя, як чорна кров, очі дико виблискували, а раптовий хижацький вищир нагадав тварин у передачах про дику природу.
— Брешеш, Харрі! Ти трахаєш ту суку, Ракель! І ти зовсім не думаєш про мене! Ти клятий лицемір! Кажеш, ти думаєш про мене? Авжеж як про шматок м’яса, який можна відтрахати…
Вона зсунулася зі столу і зробила крок у його бік. Харрі сидів на стільці, витягнувши ноги вперед, з відчуттям, що бере участь у якійсь абсурдній сцені. Сільє граційно нахилилася вперед, обперлася об його коліно, провела пальцями по його тілу, торкнулася ременя, притиснулася і ковзнула рукою під футболку. Промимрила:
— М-м-м, який міцний прес, учителю…
Харрі схопив її за руку, вивернув зап’ясток убік і назад, одночасно підхоплюючись зі стільця. Вона закричала, коли він підняв її руку і завів їй за спину, примушуючи схилити голову до підлоги. Потім він розвернув її у бік дверей, підібрав рюкзак і повів її з кабінету і далі коридором.
— Харрі! — простогнала вона.
— Це називається «простий захват», багатьом відомий також як «поліцейський захват», — сказав Харрі, не припиняючи руху. Він потягнув її униз сходами. — Добре б вивчити до іспиту. Ну, тобто якщо ти дійдеш до іспиту. Сподіваюся, ти розумієш, що змушуєш мене доповісти про цей випадок.
— Харрі!
— І не тому, що я почуваюся ображеним, а тому, що сумніваюся, чи маєш ти психічну стабільність, потрібну для роботи в поліції, Сільє. Я полишу судити про це керівництву. Так що готуйся переконувати їх, що це усього лише випадковий проступок. Звучить справедливо?
Вільною рукою він прочинив двері на вулицю і випхав дівчину. Вона розвернулася і подивилася на нього поглядом, сповненим неприхованої і дикої люті, і це зайвий раз підтвердило ту думку, яка склалася у Харрі про Сільє Гравсенг: цілком можливо — вона не та людина, яку варто пускати в суспільство, наділивши повноваженнями поліцейського.
Харрі спостерігав, як вона бреде через ворота на площу, до «Шато-Неф», перед яким палив якийсь студент, відпочиваючи від гуркоту музики, що пульсувала у будівлі. Він стояв, спершись ліктем об вуличний ліхтар. На нім була куртка військового зразка, а-ля Куба десь шістдесятих років. Студент робив вигляд, що дивиться на Сільє абсолютно байдуже, але, коли вона пройшла повз нього, розвернувся і став витріщатися їй услід.