— Приходила Беата, умовляла мене попрацювати. Вона сказала, що говорила з тобою по телефону до того, як прийти сюди.
Ракель кивнула.
— І ти дала їй зрозуміти, що для тебе це не проблема, — договорив Харрі.
— Я сказала, що рішення за тобою.
— Ти забула про нашу клятву?
— Ні, але я не можу силувати тебе дотримуватися клятви, Харрі.
— Отже, якби я відповів згодою і став займатися розслідуванням…
— Ти б порушив клятву.
— Наслідки?
— Для тебе, для мене і Олега? Найбільша ймовірність, що все полетить до дідька. Для розслідування вбивств трьох поліцейських? Більша ймовірність розкриття.
— М-м… Перше — це точно, Ракель. А ось друге — зовсім ні.
— Можливо. Але ти знаєш, що наше спільне життя може скрахувати, незалежно від того, повернешся ти в поліцію чи ні. У морі багато підводних каменів. Наприклад, ти на стіну лізеш через те, що не робиш того, заради чого ти, за твоїми відчуттями, створений. Я чула, що чоловіки часто розлучаються напередодні осіннього мисливського сезону.
— Полювання на лосів. Не на куріпок же?
— Ні, звичайно.
Харрі затягнувся. Вони розмовляли приглушеними спокійними голосами, неначе обговорювали похід до супермаркету. Саме так вони зазвичай розмовляють, подумав він. Така вона і є. Він притягнув її до себе і прошепотів їй на вухо:
— Я хотів зберегти тебе, Ракель. Заразом усе це.
— Справді?
— Так. Бо це — добре. Це найкраще з усього, що у мене було в житті. А ти знаєш, як я влаштований, ти ж пам’ятаєш діагноз Столе. Залежний тип особистості, стан, що межує з обсесивно-компульсивним розладом. Алкоголь чи полювання — це одне й те саме, думки крутяться і крутяться по колу. Я хочу бути тут. Дідько, але я вже рухаюся туди, навіть коли ми просто говоримо про це! Я роблю це не для вас із Олегом, я роблю це для себе.
— Ну-ну, — Ракель погладила його по волоссю. — Давай тоді поговоримо про що-небудь інше.
— Гаразд. То вони сказали, що Олег може вийти раніше призначеного терміну?
— Так. Він позбувся усіх симптомів абстиненції. І мотивація у нього вища, ніж будь-коли раніше, Харрі.
— Невже?
— Він розповів мені, що сталося того вечора.
Вона не припиняючи гладила його волосся. Він не знав усіх своїх бажань, але знав, що хоче, аби її рука завжди так гладила його волосся.
— Якого вечора?
— Ти знаєш. Тоді, коли лікар тебе залатав.
— Розповів, значить?
— Ти говорив мені, що тебе підстрелив один із підручних Асаєва.
— Загалом, це правда. Олег тоді був підручним Асаєва.
— Твоя версія мені подобалася більше. Ота, в якій Олег з’явився на місці злочину пізніше, зрозумівши, як тяжко ти поранений, і побіг уздовж річки до пункту швидкої допомоги.
— Але ж ти ніколи до кінця в це не вірила?
— Він сказав, що увірвався в кабінет до одного з лікарів і, погрожуючи своєю "Одесою", змусив його піти за собою.
— Лікар пробачив Олегові, коли дізнався, в якому я стані.
Ракель похитала головою:
— Він хотів розповісти мені і все інше, але говорить, що небагато пам’ятає з того, що сталося за останні місяці.
— Героїн справляє таку дію.
— Але я подумала, що прогалини в його пам’яті зможеш заповнити ти і повідаєш мені про все зараз. Що скажеш?
Харрі затягнувся і зачекав секунду, перш ніж випустити дим:
— Якомога менше.
Вона пошарпала його волосся:
— Того разу я повірила вам, бо хотіла вірити. Господи, Олег стріляв у тебе, Харрі! Він мав потрапити до в’язниці!
Харрі похитав головою:
— Це був нещасний випадок, Ракель. Усе це ми вже залишили позаду, і, поки поліція не знайде "Одесу", ніщо не здатне пов’язати Олега ні з убивством Густо Ганссена, ні з будь-чим іншим.
— Що ти хочеш сказати? З Олега зняли звинувачення за те вбивство? Ти хочеш сказати, що він усе-таки з ним пов’язаний?
— Ні, Ракель.
— Тож про що ти мені не кажеш, Харрі?
— Ти упевнена, що хочеш знати, Ракель? Справді впевнена?
Харрі подивився у вікно на силуети пагорбів, що оточували це спокійне безпечне місто, де нічого не відбувалося. Пагорби ці насправді оперізували кратер сплячого вулкана, на якому і був побудований Осло. Усе питання в тому, як на це подивитися. І в тому, що тобі відоме.
— Ні, — прошепотіла у темряві Ракель, узяла його долоню і притиснула до своєї щоки.
Цілком можливо прожити щасливе життя, перебуваючи в невіданні, подумав Харрі. Справа у витисненні. У тому, щоб витиснути із свідомості пістолет "Одеса", який лежить чи не лежить у замкнутій шафці. Витиснути трьох убитих поліцейських, за розслідування яких ти не відповідаєш. Витиснути спогади про сповнений ненависті погляд студентки, що отримала відмову, в червоній сукні із задертим подолом…
Харрі загасив недопалок.
— Ходімо спати?
0 третій ночі Харрі прокинувся і здригнувся.
Вона знову йому привиділася. Він зайшов у якусь кімнату і побачив її. Вона лежала на підлозі на брудному матраці і великими ножицями зрізувала з себе клапті червоної сукні. Поряд стояв переносний телевізор, що показував її рухи із секундною затримкою. Харрі огледівся, але не знайшов камери. Потім вона приклала блискуче лезо ножиць між стегон, розсунула ноги і прошепотіла: "Не роби цього".
1 Харрі став мацати у себе за спиною, поки не натрапив на ручку дверей, що зачинилися за ним. Але вони виявилися замкнені. А він раптом виявив, що на ньому нічого немає і він рухається в її бік.
"Не роби цього". Ці слова після секундної затримки пролунали з телевізора.
"Мені просто потрібен ключ від цих дверей", — сказав він, але говорити було важко, неначе він знаходився під водою, і він не знав, чи розчула вона його слова. Тоді вона засунула пальці у піхву, і він, широко розплющивши очі, спостерігав, як врешті-решт туди ковзнула вся її вузька долоня. Він зробив крок до неї. Рука вихопилася назовні, у ній вона тримала пістолет. Спрямувала дуло на нього. Блискучий вологий пістолет із дротом, що пуповиною йшов ізсередини. Вона прохала "не робити цього", але він уже опустився на коліна перед нею, нахилився і відчув, як у чоло йому ткнулося холодне і приємне дуло пістолета. І він прошепотів їй у відповідь: "Зроби це".
Розділ 24
Тенісні корти були порожні, коли "вольво-амазон" Бйорна Гольма під’їхав до Фрогнер-парку і поліцейського автомобіля, припаркованого на площі біля головних воріт.
З машини вистрибнула Беата. Вона була бадьора, незважаючи на те, що вночі майже не спала. Заснути в чужому ліжку нелегко. Так, вона все ще думала про нього як про чужого. Вона знала його тіло, але його душа, звички, спосіб думок, як і раніше, залишалися для неї загадкою, і вона не була впевнена, чи вистачить у неї терпіння та й інтересу для пошуку відгадки. Тому кожного разу, коли вона прокидалася в його ліжку, вона запитувала себе: "Далі буде?"
Двоє поліцейських в цивільному одязі стояли, спершись ліктями на поліцейську машину, потім рушили назустріч Беаті. Вона помітила, що в машині двоє у формі сидять на передніх сидіннях і ще хтось — на задньому.
— Це він? — запитала вона, відчувши, як швидко і жваво калатало серце.
— Так, — відповів чоловік у цивільному. — Хороший фоторобот. Цей дуже схожий.
— А трамвай?
— Ми відправили його далі, він був битком набитий. Але ми записали ім’я однієї з пасажирок, бо сталася невеличка приключка.
— Що саме?
— Цей чоловік спробував втекти, коли ми пред’явили посвідчення і веліли йому пройти з нами. Він проліз до середини трамвая, та ще так швидко, і перегородив нам дорогу дитячою коляскою.
— Он як?
— Тож хитро, правда? Це вже справжній злочин.
— Боюся, він робив речі й гірші.
— Я про те, що затягувати коляску в трамвай у години пік зранку — це злочин.
— Зрозуміло. Але ви все-таки його взяли?
— Жінка з коляскою заволала і схопила його за руку, і я йому врізав, — поліцейський просяяв і показав їй кулак з обідраними кісточками. — Який сенс розмахувати пістолетом, коли є це, правда?