Валентин проїхав повз нього на велосипеді. Начепив окуляри, відсалютував йому, приставивши два пальці до шолома, і щосили натиснув на педалі.
Його спина з чорним рюкзаком зникала вдалині. Сирени не могли бути ближче, ніж за два квартали звідси. Повз Харрі проїхав велосипедист. Шолом, чорний рюкзак. Ще один. Без шолома, зате з чорним рюкзаком. І ще один. От сучий син! Здавалося, що сирени звучать у нього в голові. Харрі заплющив очі і згадав давньогрецький логічний парадокс про предмет, що наближається: ось він знаходиться на відстані в один кілометр, півкілометра, третину кілометра, чверть, і якщо правда, що числовий ряд нескінченний, то він ніколи не наблизиться до тебе впритул.
Розділ 32
— Значить, ти стояв, прикутий до стовпа звичайним велосипедним ланцюгом, обмотаним навколо шиї? — недовірливо запитав Бйорн Гольм.
— До бісового стовпа, що забороняє парковку, — підтвердив Харрі, дивлячись у порожню чашку з-під кави.
— Яка іронія… — промовила Катрина.
— Для того, щоб звільнити мене, довелося прислати патрульну машину із здоровенними кусачками.
Двері до Котельні прочинилися, і до приміщення увірвався розлючений Гуннар Хаген.
— Я щойно дізнався. Що відбувається?
— Усі патрульні машини, природно, шукають його в тому районі, — сказала Катрина. — Вони зупиняють і перевіряють кожного велосипедиста.
— Попри те, що він уже давно позбувся велосипеда і пересів або в таксі, або на громадський транспорт, — зауважив Харрі. — Про Валентина Єртсена багато що можна сказати, але він точно не ідіот.
Задиханий начальник відділу впав на стілець:
— Він залишив сліди?
Мовчання.
Хаген побачив обличчя з виразом осуду.
— Що таке?
Харрі кашлянув:
— Ти сів на стілець Беати Льонн.
— Справді? — Хаген підхопився.
— Він утік, кинувши свою тренувальну куртку, — відповів Харрі. — Бйорн відвіз її криміналістам.
— Піт, волосся, усе таке, — сказав Бйорн. — Гадаю, нам протягом доби або двох підтвердять, що Пол Ставнес і Валентин Єртсен — одна особа.
— У куртці ще щось було? — запитав Хаген.
— Ні гаманця, ні телефону, ні блокнота, ні щоденника з розкладом запланованих убивств, — відповів Харрі. — Тільки оце.
Хаген автоматично узяв те, що простягав йому Харрі, і став розглядати. Маленький запечатаний пакетик із набором з трьох ватних паличок, усі три на місці.
— Навіщо йому це?
— Убити кого-небудь… — глузливо припустив Харрі.
— Це щоб вуха чистити, — насупився Бйорн Гольм. — А насправді щоб чухати у вусі, так? Шкіра подразнюється, ми починаємо чесати ще сильніше, вихід сірки збільшується, і тут нам негайно потрібна ватна паличка. Героїн для вух, ось що це таке.
— Або для косметики, — припустив Харрі.
— Он як? — здивувався Хаген, вивчаючи пакетик. — Ти хочеш сказати, що він… фарбується?
— Ну, він маскується. Він уже зробив пластичну операцію. Столе, ти довше за всіх спостерігав його зблизька.
— Я про це не думав, але, можливо, ти й маєш рацію.
— Для того, щоб добитися певних одмінностей, досить трохи туші й олівця, — зауважила Катрина.
— Ну, годі, — махнув рукою Хаген. — У нас є що-небудь на Пола Ставнеса?
— Небагато, — відповіла Катрина. — У реєстрі населення Норвегії жодного Пола Ставнеса з датою народження, яку він повідомив Еуне, не значиться. Двох інших людей із цим ім'ям вже перевірила місцева поліція, це не він. А літня пара, що проживає за залишеною ним адресою, ніколи не чула ні про Пола Ставнеса, ні про Валентина Єртсена.
— Ми зазвичай не перевіряємо даних, що надають пацієнти, — додав винувато Еуне. — Він розплачувався після кожного сеансу.
— Готель, — швидко мовив Харрі. — Пансіонат, госпіс. В усіх тепер є списки мешканців в електронному вигляді.
— Перевірю, — відгукнулася Катрина, крутнулася на стільці і заклацала клавіатурою свого комп’ютера.
— Хіба такі речі можна знайти в Мережі? — запитав Хаген зі скепсисом у голосі.
— Ні, — відповів Харрі. — Але Катрина користується деякими пошуковими системами. Дехто точно хотів би, щоб їх не існувало.
— Он як? Це ж чому?
— Бо в них є доступ до рівня кодування, при якому навіть найкращі у світі фаєрволи не допоможуть, — відповів Бйорн Гольм, заглядаючи через плече Катрини.
У кабінеті лунали звуки швидких клацань клавіш, схожих на шелестіння лап таргана, що біжить по скляному столу.
— Як таке можливе? — поцікавився Хаген.
— У фаєрволах використовується той самий рівень кодування, — відповів Бйорн. — Пошуковці — самі фаєрволи.
— Кепська справа, — сказала Катрина. — Ніде немає ніякого Пола Ставнеса.
— Але повинен же він десь жити! — вигукнув Хаген. — Якщо він знімає житло під ім’ям Пол Ставнес, це ж можна встановити?
— Сумніваюся, що він звичайний винаймач житла, — відповіла Катрина. — Більшість хазяїв нині перевіряють своїх мешканців, як мінімум, у Гуглі і шукають у списках платників податків. І Валентин знав, що вони запідозрили б недобре, якби ніде не змогли відшукати його імені.
— Готель, — сказав Харрі, підвівся і підійшов до дошки, на якій вони намалювали те, що Хаген сприйняв як карту вільних асоціацій зі стрілками і ключовими словами, але потім упізнав імена жертв убивств. Одне з них було позначено лише буквою "Б".
— Ти вже говорив "готель", любий, — сказала Катрина.
— Три ватні палички, — продовжував Харрі. Він нахилився до Хагена і вихопив у нього запаяний пакетик. — Такий набір у магазині не купиш. Такі лежать у готельних ваннах разом із пляшками шампуню і бальзаму. Спробуй ще раз, Катрино. Пошукай Юдаса Йохансена.
Пошук зайняв менше п’ятнадцяти секунд.
— Відповідь заперечна, — оголосила Катрина.
— Дідько! — вилаявся Хаген.
— Пошук ще не скінчився, — пробурмотів Харрі, розглядаючи пакетик. — Назви виробника немає, але звичайні ватні палички зроблені з пластмаси, а ці — з дерева. Якимось чином можна з’ясувати, хто їх робить і в які готелі Осло постачає.
— Постачання готелів, — сказала Катрина, і пальці-комахи знову забігали по клавішах.
— Мені час іти, — вимовив Столе, підводячись.
— Я проведу тебе, — відгукнувся Харрі.
— Ви його не знайдете, — сказав Столе, коли вони стояли перед будівлею Поліцейського управління і дивилися на Бутспарк, що купався у яскравому холодному весняному сонці.
— Ти хочеш сказати "ми"?
— Можливо, — зітхнув Столе. — У мене немає відчуття, що я вам допомагаю.
— Допомагаєш? — сказав Харрі. — Ти трохи не доставив нам Валентина.
— Він утік.
— Особа його встановлена, ми близько. До речі, чому ти вважаєш, що ми його не візьмемо?
— Ти сам його бачив. Як ти гадаєш?
Харрі кивнув:
— Він сказав, що прийшов саме до тебе, бо ти проводив його психологічний огляд. Того разу ти дійшов висновку, що його можна судити в юридичному відношенні, так?
— Так. Але, як тобі відомо, люди з серйозними психічними порушеннями можуть бути засудженими.
— Ти шукав тяжку форму шизофренії або психоз у момент скоєння злочину і таке інше?
— Так.
— Але у нього міг бути маніакально-депресивний психоз чи психопатія. Або біполярний розлад другого типу чи соціопатія.
— В даному випадку правильним терміном буде "дисоціальність". — Столе узяв сигарету, яку простягнув йому Харрі.
Харрі прикурив обидві.
— Добре, що він прийшов до тебе, хоча й знав, що ти працюєш на поліцію. Але ж він продовжив ходити до тебе і після того, як зрозумів, що ти береш участь у полюванні на нього?