Полліанна помчала сходами вниз, залишивши за собою прочинені двері. Вона пробігла передпокоєм і вискочила через засклені двері в сад.
Тітонька Поллі зі старим садівником якраз схилилася над трояндовим кущем, коли Полліанна, сміючись, налетіла на неї і кинулась в обійми.
— О, тітонько Поллі, тітонько Поллі! Який же гарний цей ранок, і яка ж я рада, що живу на світі!
— Полліанно! — суворо вигукнула леді, намагаючись виструнчитися. Це їй не дуже вдавалося, адже дівчинка повисла в неї на шиї. — Це так ти зазвичай вітаєшся зранку?
Дівчинка почала пританцьовувати навшпиньках.
— Ні, так я вітаюся лише з тими, кого люблю, просто втриматися не можу! Я побачила вас із вікна, тітонько Поллі, і я подумала, що ви ж не з Жіночої допомоги, ви — моя рідна тітонька, і ви така гарна, що я одразу ж побігла вас обійняти!
Старий садівник раптом повернувся до них спиною. Міс Поллі спробувала спохмурніти, як робила це завжди, але цього разу вийшло не дуже переконливо.
— Полліанно, ти… Томе, мабуть, на сьогодні досить. Гадаю, ти зрозумів, що потрібно робити з цими трояндами, — суворо мовила міс. А потім розвернулася і пішла геть.
— Ви завжди працюєте в цьому саду, містере?… — з непідробною цікавістю запитала дівчинка, яка ще не знала садівника на ім'я.
Чоловік повернувся. У його очах блищали сльози, але губи тремтіли так, ніби він щосили намагався не розсміятися.
— Так, міс, я старий Том — садівник, — відповів він. Стримано, але так, ніби він не міг цьому протистояти, Том простягнув тремтячу руку й погладив світле волосся дівчинки. — Ви так схожі на свою матінку, маленька міс! Я знав її, навіть коли вона була менша за вас. Уже тоді я працював у цьому саду.
У Полліанни на мить перехопило подих.
— Справді? Ви знали мою маму, коли вона ще була янголом на землі, а не на небі? О, будь ласка, розкажіть мені про неї! — благала дівчинка, вмощуючись просто серед стежки поряд із садівником.
Із будинку почувся дзвінок. Наступної миті через задні двері випурхнула Ненсі й кинулася до Полліанни.
— Міс Полліанно, хіба ви забули, що дзвінок означає сніданок? — загукала вона, підхоплюючи дівчинку й тягнучи її до будинку. — А в інших випадках — обід чи вечерю! Однак він завжди означає, що ви маєте кинути все й щодуху мчати до їдальні, хоч би де були! А якщо не робитимете цього, що ж, доведеться вигадувати, із чого в такому випадку можна радіти, коли лишаєшся голодною! — закінчила служниця, заганяючи Полліанну в будинок, немов квочка неслухняне курча.
За сніданком усі кілька хвилин їли мовчки, аж поки міс Поллі не побачила двох мух, які із дзижчанням влетіли в кімнату і почали кружляти над столом. Вона не втрималася від зауваження:
— Ненсі, звідки в будинку взялися ці мухи?
— Не знаю, пані, у кухні їх не було. — Звечора Ненсі була надто налякана й заклопотана, щоб помітити відчинені вікна в кімнаті Полліанни.
— Мабуть, це мої мухи, тітонько Поллі, — повідомила дівчинка, радісно усміхаючись. — Зранку нагорі їх була сила-силенна! І вони непогано розважалися!
Ненсі швиденько вийшла з кімнати, забравши з собою таріль зі свіжими кексами, які вона щойно внесла.
— Твої мухи? — видихнула тітка Поллі. — Що це означає? Звідки їм узятися в будинку?
— Тітонько, звісно ж, вони залетіли знадвору через відчинені вікна. Я сама це бачила.
— Ти бачила це! Тобто ти відчинила вікна, коли на них ще немає москітних сіток?
— Що є, то є, тітонько, сіток там таки не було.
Цієї миті до їдальні увійшла Ненсі. Її лице здавалося незворушним, проте чомусь було дуже червоним.
— Ненсі, — суворо наказала міс Поллі, — постав нарешті ті кекси і йди до кімнати міс Полліанни. Там зачиниш усі вікна і двері також. Пізніше, коли впораєшся із вранішньою роботою, пройдися по кімнатах з мухобійкою. Знайди усіх мух — до єдиної!
Потім вона звернулася до небоги:
— Полліанно, я замовила москітні сітки для вікон у твоїй кімнаті, бо це мій обов'язок. Та мені здається, ти зовсім забула про те, яким є твій обов'язок.
— Мій обов'язок? — Полліанна здивовано округлила очі.
— Звісно. Я знаю, що зараз досить спекотно, проте дуже прошу тебе тримати вікна зачиненими, поки не привезуть сітки. Полліанно, мухи не тільки брудні й надокучливі комахи, вони небезпечні для нашого здоров'я! Після сніданку я дам тобі невеличку брошурку на цю тему, і ти прочитаєш її.
— Читати? О, дякую, тітонько, я просто обожнюю читати!
Міс Поллі глибоко вдихнула і зціпила зуби. Полліанна замислилася, дивлячись на суворе обличчя тітки.