— Та ну! А я гадав, ти зараз на бетмена перетворишся або на людину-павука! Ви ж, америкоси, такі! А ти не людина-павук, ти людина-лайно!
Музиканта зненацька схопив Сухого за барки та щосили струснув, проте в ту саму мить, коли він був готовий вдарити, у його живіт вперлося дуло автомата, а лагідний голос Сухого майже проспівав йому на вухо:
— Гаразд, друже, опусти-но рученята. Ти чого? Пішли зі мною.
Музикант слухняно рушив за Сухим.
Раптом очі в Льотчика закотилися, рот оскалився, він кілька разів сіпнувся й затих. Жінка миттєво підхопилася. Припала вухом до грудей Льотчика. Серця не було чутно.
— Тихо-тихо, ти чого? Нумо! Агов! Якщо він помре — нам кінець! — заволала вона до Місцевого. — Води! Давай води!
Місцевий кинувся до бляшанок. Усі були порожні, ані краплини.
— Порожньо. Води! Чуєш! Відчини двері, дай води!
Місцевий кинувся до дверей та щосили почав тарабанити, намагатися догукатися до Сухого. Проте того й слід схолов. Жінка рішуче почала бити Льотчика по грудях, за тим взялася за масаж серця:
— Зачекай-зачекай. Раз-два-три — дихай! Раз-два-три — ну ж бо!
Місцевий також не здавався і продовжував виносити ударами двері. Від бив їх ногами, штовхав з розгону плечем. Все було марно.
— Агов! Води дай! Води дай, чуєш! Дай води! — волав він.
— Тихо, не кричи, йди сюди! Йди сюди швидше. Починай дихати.
Місцевий здивовано подивився на неї.
— Як дихати?
— В рот!
— В рот?! А-а-а! Здуріла?
— Якщо він сконає — то й нам хана! — суворо відрізала Жінка і продовжила реанімувати Льотчика.
Місцевий сів поруч і, декілька разів обтерши губи брудною долонею, зробив глибокий вдих.
— Не поспішай, не поспішай, я скажу, коли вдихати! Раз-два-три! Вдихай!
Місцевий вдихнув повітря в рот Льотчика та відразу почав спльовувати.
— Раз-два-три-чотири...
16
Вони підійшли до поля й зупинилися. Сухий звичним рухом направив на Музиканта автомат. Музикант приготувався до смерті. Він давно зрозумів, що його не відпустять, що він ніколи більше не візьме в руки улюблену гітару, не обійме батька й не напише свою найкращу пісню. Музикант спокійно дивився на свого ката, навіть підбадьорився, гордо розправивши плечі. Несподівано Сухий опустив дуло і сховав руки в кишені. Музикант здогадався, що він у чомусь сумнівається і не може вирішити, як вчинити.
— Скажи, а правда, у вас вважається, що свобода — це головне в житті?
— Так, свобода — це головне.
— Отож якщо я можу робити те, що мені заманеться, то в мене є свобода?
— Не так. Якщо вважати свободою можливість робити що хотіти, отже, потрібно хотіти щось робити.
Сухий стояв, не дивлячись на Музиканта, проте одна рука перемістилася з кишені на приклад зброї. Музикант бачив, що Сухий його не розуміє. Мабуть, або він говорить з помилками, або неправильно вимовляє слова чужої мови. Тому він вирішив зробити ще одну спробу пояснити свою думку. Можливо, це змінить життя цієї переповненої ненавистю людини, і тоді, можливо, вона дасть йому шанс лишитися живим.
— Я поясню. Можна? — вже без агресії, максимально миролюбно спитав Музикант.
— Валяй, розкажи свою американську правду.
— Якщо ти нічого не робиш, отже — ти не маєш свободи. Отже, щоб залишатися вільним, ти маєш постійно щось хотіти і отримувати це. Та якщо ти маєш потребу в чомусь, отже, ти маєш залежність від цього. Будь-яка залежність — це слабкість, це неволя.
— Виходить, якщо я можу робити все, що хочу, я все одно не вільний?
— Виходить, так.
— Отже, аби бути вільним — потрібно нічого не хотіти? А навіщо тоді жити взагалі? Навіщо тоді взагалі потрібна ця свобода?
— Цілковита свобода буде тільки після смерті. Так нас у школі вчили. А якщо людина може вибирати, як їй жити, куди прагнути, яку музику грати або куди бігти, тоді вона є вільна. Усі раби були голодні. Але ж вони їли те, що їм давав хазяїн. Якщо хазяїн добре годував — вони були щасливі. І вони не могли відмовитися від тарілки кукурудзи заради вибору, де жити, де працювати, що їсти...
— Правильно, навіщо ж? Нормальний розклад. Я б теж нічого не хотів, якби мене годували нормально. І тому був би вільний від бажань. Свобідний, виходить?
— Раб не може збагнути щастя свободи.
— Це ти мене зараз рабом назвав? — визвірився Сухий.