— Ні, я просто хочу пояснити, що сподівання на справедливого господаря — велика дурість, бо справедливий господар — це казка. Людина або господар іншого, або справедлива, тобто ставиться до іншого як до рівного собі.
Сухий впритул підійшов до Музиканта й уперся в нього поглядом, потім задоволений собою гмикнув та зробив крок назад:
— От не даремно вас не люблять. Неправильно ти говориш. Дурню цілковиту городиш.
— Чому неправильно?
— Тому що хто сильніший, той і вільний. У мене автомат, я сильніший. Ти зараз ідеш додому. Тому що я так вирішив. Тому що я сильніший. Второпав?
Сухий роздратовано посміхнувся. Що б там не говорив Хімік, а він теж не дурень і теж філософствувати вміє. Музикант продовжував стояти на місці. Неначе не вірив своєму щастю.
— Я ось звірів люблю за те, що вони сильні й силу інших визнають. Природний відбір, чув про таке?
— Це закон дикої природи, а ми — люди. У нас є душа...
— Ти не починай свою пісню, чув я вже сьогодні. Закон сили, він найправильніший і справедливий. Ось птахи, вони вільні. Роблять що хочуть, розмножуються як хочуть, серуть куди хочуть і нормально їм. Ось що значить свобода.
Музикант мовчав. Розмова з цим обмеженим і озброєним чоловіком зайшла у глухий кут.
— Якщо ви хотіли мене вбивати, вбийте зараз.
— А ти мені не розповідай, що робити. Я сам вирішу, тому що я — вільний, а ти — у клітці. Ти — лайно американське. Немає в тебе нічого цінного, крім грошей твоїх родичів. Ти досі живий, бо за твою дупу ще згодні платити.
— Вибачте... Я розумію: ви телефонували моїм батькам?
Сухий мовчав. Ненависть до пронозистого Хіміка все росла і росла в ньому, пронизуючи кожну клітину тіла. Теоретично він був тут головним, але чомусь не в темі та не на паях за цю пихату заокеанську мавпу. Одначе вони, бариги-махінатори, трішки прорахувалися. І зараз він зламає їхню гру, бо ніхто безкарно не може тримати його за дурника. Сухий смачно харкнув на сніг та гаркнув у бік Музиканта:
— Побалакали й годі! Хочеш свободи? Гоу хоум! Біжи до мамки.
Музикант недовірливо подивився на Сухого. Той, примружившись, дивився собі під ноги. Музикант зробив кілька нерішучих кроків. Сухий стояв нерухомо. Його руки залишалися в кишенях, автомат висів на плечі.
— Гайда, біжи! — роздратовано загарчав Сухий та повернувся спиною до Музиканта.
Його більше не цікавили розмови з цим американським блазнем, тому він пішов у бік сараю, а Музикант дременув полем, щосили відштовхуючись від мерзлої землі тренованими ногами в найкращих у світі армійських черевиках. То були хвилини абсолютного щастя. Адже він нарешті сам вибирав, у якому напрямку рухатися геть від цього страшного місця та людини зі зброєю на плечі, але рабською душею.
17
Льотчик не приходив до тями. Місцевий, долаючи огиду, ще раз вдихнув повітря в його легені та сплюнув. Жінка почала масажувати його скроні. Мовчун розплющив очі.
— Тихо-тихо, хлопче. Води! Швидше води проси.
Місцевий схопився на ноги, кинувся до дверей сараю, і мало не впав, перечепившись через Журналіста.
— Чуєш! Дай води! — заволав Місцевий, знову затарабанивши у двері.
З того боку гримнув засув. У сарай зайшов заспаний Хімік. Його волосся стирчало в різні боки, краватка з’їхала вбік, почервонілі очі палали люттю.
— Чого репетуєте?
— Сволота, ледь не сконав! Але я його врятував, це я його врятував. Я! — скоромовкою торочив Місцевий, поки Хімік йшов до Льотчика.
Хімік схилився над ним, потім звернувся до Жінки:
— Сказав?
Жінка заперечливо похитала головою. Вона сиділа навколішки та тремтіла від страху й холоду. Хімік зиркнув на Місцевого, той також захитав головою.
— Мовчав, він мовчав, я відповідаю.
Для більшої переконливості Місцевий почав хреститися й, ухопивши своє розп’яття, кілька разів поцілував його.
Хімік підійшов впритул до Льотчика й ухопив Жінку за волосся, різким рухом дістав ніж та приставив лезо до її ока:
— Я зараз їй очі виколю, а потім буду кожного на шматочки різати, доки ти не скажеш...
— Він скаже! Він скаже! — верескнув Місцевий.
Хімік притис ножа до обличчя Жінки, з-під леза потекла кров.
— Скажи ж ти йому, ну, скажи ти йому, ми ж усі тут виздихаємо, і ти теж, скажи йому. Я тебе дуже прошу, скажи йому. Ну скажи!
Місцевий схопив Льотчика за горло й почав душити. Від несподіванки Хімік випустив Жінку, і вона швидко відповзла.
— Ти зараз усе скажеш, мерзото! Зрозумів? Або я тебе задушу! Зрозумів мене?
Місцевий усім тілом навалився на Льотчика, той почав хрипіти й сукати ногами. Хімік різко вхопив Місцевого за комір, зробив випад вліво й устромив ножа йому в живіт по саме руків’я.