— Аякже, як гарнесенько звучить, — сатанів Журналіст. — Як солодко і гарно звучить.
Повертаючись знову до мовчазного Льотчика, він демонстративно заклав руки за спину. Бійка нічого не вирішувала, треба було примусити його говорити, тож Журналіст вдався до чергової маніпуляції:
— А ти не вдавай, що мене не чуєш. Ти ж військовий. Ти ж присягу давав народ захищати. Так ось, ми всі тут — народ! Так нащо ж ти, суко, нас усіх за собою тягнеш? Розкажи їм усе — усе, що знаєш!
Льотчик не реагував на провокацію та мовчки дивився в стіну. Хлопець безпорадно стояв посеред сараю й дивився то на Журналіста, то скоса на свою Дівчину. А втім, чи свою тепер?
Вони познайомилися влітку. Це була випадкова зустріч двох самотніх людей в потрібний час у потрібному місці. Вона вдавала, що успішна і незалежна. Він вдавав, що йому ніхто не потрібний. Ні, кохання так не починається. Проте в них склалося саме так.
Потім він не дзвонив. Тому що знайшлися справи важливіші й цікавіші. Було багато не надто грошовитої, але цікавої роботи, багато холостяцьких вечірок, і взагалі, він планував звалити з країни. А вона була королевою. Справжньою — неприступною, недосяжною й надзвичайно вродливою. Такі дівчата йому ніколи не подобалися. З такими було надто складно. Тому не дзвонив. І вона зателефонувала перша, запросила на побачення.
«Ніфіга собі, — подумав він тоді, — зглянулася!»
Вони зустрілися на Садовій, біля якоїсь крамниці. Точніше, він її там чекав. Вона приїхала на автівці, недбало відчинила дверцята. Він сів у машину, і вони поїхали до моря. Чому він не купив квіти? Адже перше побачення... А тому, що й на думку не спало, та й грошей на троянди не мав, а королеви люблять троянди. Він так вважав, тож нащо витрачатися на дешевий букет? А вона тоді прискіпливо оцінила його боязкість, усміхнулася. Так йому здалося. І помчала до місця, яке, напевно, не раз використовувала для таких зустрічей. Так він вважав, навіть був упевнений до останнього моменту. Проте вона заблукала, загубила дорогу. Вони довго крутились якимись просіками, кілька разів упирались у глухий кут, розверталися, знову шукали асфальт. І він зрозумів, що для неї це теж вперше. Вона злостилася, і йому це подобалося. Все йшло не за планом, не так, як вона собі уявляла. І в цьому була магія моменту. Нарешті вони виїхали до обриву. Попереду шуміло море, за спиною — ліс. Вона випурхнула з машини, на ходу знімаючи одяг, і, як маленька дівчинка, з розгону пірнула у хвилю. Він теж, не замислюючись про те, яке справить враження і що буде далі, поринув голяка у прохолодну воду. І там, на березі моря, у променях заходу раптом прокинулася любов. Його королева обернулася звичайною земною дівчиною, такою слабкою, зворушливою і беззахисною. І захотілося її обійняти, зігріти й ніколи більше не відпускати. Так все почалося.
Потім він чесно ходив на роботу і приносив гроші. Скільки міг. Рано-вранці вирушав, пізно ввечері повертався. І був абсолютно щасливим. А вона готувала вечерю і приходила у ванну, щоб намилити йому спину. А він кожен ранок ставив на тумбочку біля ліжка каву, намагаючись не потривожити її солодкого сну. А вона кожен вечір чекала його і годувала, прагнучи здивувати новими кулінарними експериментами. Звідки в їхньому холодильнику бралися продукти, у шафі нові сорочки й сукні, лак на її нігтях та пальне в автомобілі, він намагався не думати.
Інколи вечорами вона зачинялася в кімнаті та щось писала, з кимсь сперечалася по телефону, щось з’ясовувала. У цей час він дивився телевізор, безцільно перемикаючи канали. Він знав, що вона багато працювала, що сама всього домоглася в житті, що він її примха і скоро все закінчиться. Одначе вона його не проганяла, навіть навпаки — старалася допомогти, вигадувала все нові й нові способи заробітку. Її весь час вабило щось нове. Вона в усьому шукала драйв, пригоду. А він радів тому, що є, насолоджувався моментом і купався в потоці її любові.
За якийсь час йому почало здаватися, що вона його пресує своєю активністю. Бо не міг він так швидко стати королем, не міг відмовитися від звичного ритму заради її очікувань. А вона гнівалася, звинувачувала його в інфантильності й лінощах. Але ж він не лінувався, просто її було надто багато для такого, як він. Надто багато... Невже не можна сприймати людину такою, якою вона є? Адже він любив, як міг! Любив усі її істерики, її бурчання й невдоволеність, любив її неідеальний живіт і залишені по всій квартирі чашки. Він просто мив посуд і не ремствував. А їй весь час було мало. Мало уваги, мало сексу, мало емоцій, мало любові. Це принижувало, било по нервах, множило його самооцінку на нуль. Особливо коли вона говорила, що їй нудно в ліжку. Найулюбленіша жінка в світі била нижче пояса. Навіщо вона так? Адже він був готовий заради неї на все. Адже почав заробляти. Адже домігся посади, статусу, успіху. Адже заради неї він посварився з мамою, перестав зустрічатися з друзями, збайдужів до футболу й не виїхав за контрактом за кордон, коли розпочалася війна. А їй хотілося бути причетною, рятувати людей, допомагати знедоленим. Королева — ні більше, ні менше. Тому він, як дурень, знову сів у машину, знову погодився на її авантюру. Він заради неї кинув усе й пішов воювати з «вітряками», аби довести, що гідний, що справді кохає.